Книга книг

Книга про химерну долю українського гуманіста початку XVII століття, дипломата, поета, публіциста, видавця Яна Щасного Гербурта з Добромиля, побачена очима приблудного волинського шляхтича. Це не біографія, а лиш іскра, що пробігла між Ренесансом і Бароко, тінь від тіні чоловіка, що втратив не менше, ніж здобув. Історичний, містичний, витончений і розумний роман. Більше слів і не потрібно. Надзвичайно радий, що прочитав його. Українській сучасній літературі бути (якщо це така література як "Магнат" Галини Пагутяк)!

"Перший сніг..." - цикл з шести оповідань, в яких Ясунарі Кавабата, японський письменник, Нобелівський лауреат, описує моменти з життя японців, надаючи їм (цим моментам і людям) майже біблійних значень: через перший сніг, що випав на гору Фудзі, та пару коханців, що зустрілись через роки, письменник виразив усю суть кохання, розлуки та краси воз'єднання уже друзів, а не коханців; через алею дерев гінкго та торгівку з дитиною автор виразив людську доброту та підступну невдячність, яка була, є і буде...

Мила жіноча книжечка про Станіслав на початку ХХ сторіччя. Про двох дівчаток, які росли як сестри. Але одна виросла благородною Аделею, а інша - прислужливою Стефцею. Сюжет здався якимось недоробленим: деякі сюжетні лінії обриваються абсолютно різко та незрозуміло. Якщо ж казати вцілому, то це щось легке та незначне. Читаючи книгу, на думку спало, що найкраще поки що з сюжетами в сучасній українській літературі грають Марія Матіос і Люко Дашвар. Вони в них глибокі і терпкі, як стиглий гранат. Сюжет цієї книги простий і без присмаку...

Японський письменник, Нобелівський лауреат Ясунарі Кавабата славиться своєю пейзажністю та легкістю письма. "Сплячі красуні" - чудовий тому приклад. У повісті йдеться про старого чоловіка, що навідується до незвичного готелю, де він проводить ніч зі сплячою молодою дівчиною, згадуючи моменти зі своєї молодості і думаючи про свою смерть. Смерть прийшла. Під ранок. Але не до нього...

Нарешті я її дочитав. Якщо ви вважаєте, що ця книга про платонічну закоханість вітчима до своєї доньки - то ви помиляєтесь. Набоков майстерно та витончено описав педофіла Гумберта та аж ніяк не безневинну його "жертву" Долорес-Лоліту-Лолу-Доллі у своєму найзнаменитішому романі "Лоліта", який він написав у 55-річному віці! Чесно, я здивований, наскільки книга відрізняється від моїх очікувань. Це справді твір, який варто прочитати хоча б для того, щоб знати, що вважалося скандальним всередині минулого сторіччя. Не скажу, що книга заполонила моє серце, але й не можу сказати, що вона мені не сподобалась. Вона самобутня, але я, напевно, не її читач.

Це буде найкоротша моя "рецензія". Бо усе прекрасне не потребує багатослів'я. Радий, що прочитав її українською. Прекрасний свіжий ковток повітря після засилля російськомовних книг. А про сам твір скажу, що це чудова книга про людей та людяність в часи Другої світової війни і повоєнний час.

"Доволі незрозумілий роман. Сюжет який нерозкритий, розв'язка - абсолютно дивна". Два речення, яким можна було б охарактеризувати весь роман. Але є одне "але": цей твір так і не відредагувався автором і потрапив до видавництва у вигляді розкиданих та перемішаних паперів, порядку яким не було. Це трохи істерична розповідь про молодого працівника банку, проти якого завели процес. Спочатку Йозеф К., головний герой, протестував і намагався дізнатись за що його звинуватили, під кінець - він просто змирився з самим процесом, який проти нього проводився, і намагався жити з його тягарем.