Знаний фінський письменник-філософ Тармо Куннас аналізує прояви зла у художніх і мистецьких творах і наводить переконливі й яскраві докази того, що зло ніяк не може бути однозначним. Зло не лишало байдужими митців і письменників усіх епох – від доби античності до третього тисячоліття, – вабило їх спуститись у незвіданий світ тіней. Воно звикло ховати справжній лик за різними масками: «Квіти зла» Бодлера, «Декамерон» Боккаччо, сцена на сходах у фільмі «Броненосець “Потьомкін”» Сергія Ейзенштейна зображують зло у зовсім несхожі способи. Воно може тихо дрімати під егідою глупоти, слабкої моралі чи інертності. Якщо зазирнути йому у вічі, можна спізнати абсурдну, моторошну, харизматичну й порочну злобу.
Мені ще з дитинства подобається міфологія: величність постатей богів та богинь древнього світу, відважність та хитрість героїв легенд Греції... Це справді дивовижний світ, який перекочував у наше сучасне життя в образах афоризмів (танталові муки, Едіпів комплекс, Єлисейські сади, стріли Амура і так далі), термінів як наукових так і мистецьких (гермафродитизм, Тантал - хімічний елемент, який надзвичайно важко добувати), торгових марок і таке інше. Ян Парандовський, польський історик українського походження, у своїй найвизначнішій праці "Мітологія" ("Міфологія") у вигляді цікавих коротких оповідей розказує про велич та ницість, розум та недалекість усього міфічного світу древніх еллінів та римлян. Наприклад, тут я вперше дізнався, що Венера в древньому Римі була покровителькою... динь, гороха та петрушки! І лише після проникнення грецької культури Венера стала прообразом еллінської Афродіти - богині краси, кохання та весни.
Коментарі