Книга книг

Мені здається, що я знайшов ще одного улюбленого письменника. Роман "Голод" - дуже і дуже цікавий художній витвір. Сюжет можна відгадати за назвою твору: описується життя голодаючого журналіста-письменника-всероба, що днями не мав і крихти в роті. Неймовірно яскраво та живо описується тихе та голодне божевілля чоловіка, що блукає Християнією (сучасне Осло) просто так, аби не сидіти у своєму хлівцю, де він ночує. Без грошей, але з надзвичайно сильними та непохитними моральними принципами, головний герой блукає містом, пише статті і дофантазує власну реальність, аби не здуріти у справжній. Роман надзвичайний. Кнут Гамсун - надзвичайний. Планую прочитати його головний твір - "Соки землі", за який йому була вручена Нобелівська премія (впевнений, не дарма).

Цікава любовна історія. Дитинство: вони обидва діти, він розповідає їй казки, вона наївно вірить кожному слову. Юність: він - син простого мельника і гідний лише веслувати човна де сидять вона і її товариші. Дорослість: вона, заради порятунку маєтку, одружується з багатим офіцером. Він - відомий письменник, що заручився з іншою. Офіцер помирає. Вона захворює. Він нічого не знає про її хворобу і далі живе у місті. Вона помирає, перед смертю написавши листа, в якому по-справжньому освідчується в коханні йому. Насправді, ця історія може видатись напрочуд банальною, та стиль письма, яким володія письменник, мені дуже імпонує, тому ця історія переживалась по-особливому.

Неперевершена книга! Норвегія, її природа та люди... Для мене це був не роман, а ковток холодного північного повітря, просякнутого нерозділеною любов'ю до людей, але абсолютно щирою любов'ю до природи. Оповідь веде, на мою думку, абсолютно нордична людина, лейтенант Глан: небагатослівна, але напрочуд багатозначна. Короткі речення напрочуд емоційно передавали усю палітру внутрішнього світу героя. Це для мене було певним катарсисом - отак читати про норвезькі пори року, пережиті чоловіком у хижці біля самого лісу. Тільки він, природа і його вірний пес Езоп. Люди, що запрошували його в світ - зруйнували, як на мене, ту тиху ідилію Глана. "Пан" сповнений символів, що просто не можуть не змусити вдуматись глибше і не помітити "таємне" між рядками. І, наостанок, речення, яким завершується роман і яке мені неймовірно сподобалось: "Бо моя стихія - то ліси і самотність"

Люблю такі книги. Життєві. Ні тобі якихось фантасмагорій, ні недоречних сюжетних ліній. Життя як воно є. Ще з дитинства маленька Соломія росла не такою як всі її однолітки - і долю отримала таку ж - не як у всіх. Хоч її і обожнювали усі, справжньої любові вона отримала дуже мало. Коли читав книгу, до мене прийшла думка, що автор якось різко вирішив змінити свої плани, впродовж написання: бо перша половина книги ну аж ніяк не готувала читача до перипетій другої частини. А, може, в цьому і є вся краса роману?..