Книга книг

Лайно. Таким словом закінчується повість колумбійського письменника, лауреата Нобелівської премії, Габріеля Гарсіа Маркеса. Лайно. Таким словом почну і закінчу свої враження від прочитаного я, безродний, нічим не прославлений, Андрій Зінченко. Кожен має право не вподобати прочитаний твір. Цей мене розчарував.

Навіть не знаю як описати книгу. Страшно... Письменниця крізь призму століть, двадцятого та двадцять першого, пустила біле світло національного болю , яке, пройшовши крізь сторінки згадок головного героя, розсипалось на тонесенькі промені перенасиченого та страшного болю окремих людей, сімей та сіл... В книзі помирали не люди, а Людина: не раз, не два, а сотні разів... Не старий, не дорослий, не малий, а... саме ти! Невільно напружувались жовна та стискались кулаки, коли ти читаєш про чергову якусь директиву. До очей підступно ідуть сльози, коли ти дочитуєш роман, на сторінках якого мати в прямому сенсі ЖЕРТВУЄ собою заради життя своїх дітей... Правда страшна... Та ще страшніше, що ця правда не потребує авторських домислів - вона страшна апріорі. Вона страшна, бо вона була. Вона була...

В житті не подумав би що цю книгу написала жінка! Після низки прісних романів ця книга привела мене в себе! Наче нашатир: різко та боляче вдарила в голову, змушуючи мозок ожити. Просто неймовірний роман! Авторка майстерно міняє хід сюжету, та так, що читач, іноді, злиться сам на себе, що він не передбачив такого "повороту"! Так, іноді в книзі є настільки бридкі моменти, що книгу хочеться закрити і більше до неї не повертатись. Але це і є те прекрасне і незвичне, яке робить цей роман таким живим, хвилюючим та... яскравим! Чудові образи, символи... Символи тут заворожуючі та фатальні. Браво!