Навіть не знаю як описати книгу. Страшно...Письменниця крізь призму століть, двадцятого та двадцять першого, пустила біле світло національного болю , яке, пройшовши крізь сторінки згадок головного героя, розсипалось на тонесенькі промені перенасиченого та страшного болю окремих людей, сімей та сіл...
В книзі помирали не люди, а Людина: не раз, не два, а сотні разів... Не старий, не дорослий, не малий, а... саме ти! Невільно напружувались жовна та стискались кулаки, коли ти читаєш про чергову якусь директиву. До очей підступно ідуть сльози, коли ти дочитуєш роман, на сторінках якого мати в прямому сенсі ЖЕРТВУЄ собою заради життя своїх дітей...
Правда страшна... Та ще страшніше, що ця правда не потребує авторських домислів - вона страшна апріорі. Вона страшна, бо вона була. Вона була...
Коментарі