Перше що хочу сказати про цю книгу - то це те, як вона мені багато разів потрапляла на очі: спочатку я її знайшов в списку "топ 100 книг усіх часів", потім я її знайшов в Італії, видану, звичайно ж, італійською мовою. А в руки вона мені потрапила вже російською в якості подарунка, що подарувала мені моя подруга. Отож, Доріс Лессінг, нобелівська лауреатка (2007), в минулому комуністка і феміністка, написала книгу про жінку-письменницю Анну Вульф, яка вела щоденники. Не щоденник, а щоденники: блакитний, жовтий, чорний і червоний, в яких записувала різні сторони одного-єдиного свого життя. В кінці роману вона завела останній, золотий, щоденник, якому довірила, на мою думку, свої найістеричніші та наймістичніші думки, переживання, сни. Роман дуже насичений та "густий" - в ньому майже нема "води", яка ллється між рядками. І що хотілося б сказати ще, я просто таки впевнений на 100%, що ця книга абсолютно по-різному читається та розуміється чоловіками та жінкам...
кілька слів про прочитане