Признаюсь, дуже довго і нудно читалась ця книга (особливо 4 розділ), але решта розділів приносила те саме задоволення ледь солодкого, майже прозорого бачення на сторінках не літер, а картинок, що описуються цими літерами. Як на мене, тільки Набоков уміє так писати свої романи: не словами, а зображеннями, які миготять перед очима.
Роман про безвихідь, про варіння у котлі бідності, глупості та упередженості. Маленька дівчинка, що все життя вважала себе некрасивою, попросила у вуличного віщуна найблакитніші очі у світі. Той пообіцяв їй виконати прохання. І, о диво! Згодом їй у очі не міг подивитись жоден з мешканців її містечка. Дівчинка думала, що це через її надзвичайно блакитні очі, що сліплять своєю красою. А люди не могли дивитись їй у очі через жаль та сором перед усім людством.
Коментарі