Нарешті перше україномовне видання Нобелівської лауреатки з Канади! Єдине що я про неї чув - це те, що вона надзвичайно сильна оповідачка та неперевершена майстриня короткої прози. І от нарешті я прочитав збірку її оповідань. І я був вражений. Ні! Я до цих пір вражений! Перше ж оповідання змусило мене сидіти з блаженною дивакуватою посмішкою на обличчі, боячись (ні, не боячись - не наважуючись) приступити до наступної оповіді. Дивовижна проза, яка не змушує тебе виставляти якісь оцінки героям чи подіям, а просто дає тобі міцного ляпаса чи ніжно цілує у щоку зі стовідсотковою впевненістю у тому, що робить.
Роман про безвихідь, про варіння у котлі бідності, глупості та упередженості. Маленька дівчинка, що все життя вважала себе некрасивою, попросила у вуличного віщуна найблакитніші очі у світі. Той пообіцяв їй виконати прохання. І, о диво! Згодом їй у очі не міг подивитись жоден з мешканців її містечка. Дівчинка думала, що це через її надзвичайно блакитні очі, що сліплять своєю красою. А люди не могли дивитись їй у очі через жаль та сором перед усім людством.
Коментарі