Вирішив на канікулах перечитати книгу, яка свого часу мене дуже вразила. Ні, вдарила в сонячне сплетіння і дивилася як я корчуся від саморефлексії. Але тепер вона мені не здалася аж такою монументальною. Добре, що під деякими монументами тріскається підмурок. Хоча, не лукавитиму, книга мені цього разу сподобалася не сюжетом, а думками, які у авторки - докторки філософії доволі цікаві мені.
Роман про безвихідь, про варіння у котлі бідності, глупості та упередженості. Маленька дівчинка, що все життя вважала себе некрасивою, попросила у вуличного віщуна найблакитніші очі у світі. Той пообіцяв їй виконати прохання. І, о диво! Згодом їй у очі не міг подивитись жоден з мешканців її містечка. Дівчинка думала, що це через її надзвичайно блакитні очі, що сліплять своєю красою. А люди не могли дивитись їй у очі через жаль та сором перед усім людством.
Коментарі