Перейти до основного вмісту

Публікації

"Люди Середньовіччя" - Ейлін Пауер

Книга складається з кількох розповідей про щоденний побут звичайних людей, вирваних із нескінченних сторінок історичних хронік, переписів населення та записів земських книг. Чим книга цікава: розповідає авторка про реальних людей, які жили в свій час. В одній із глав розповідається про абатису одного французького абатства, детальну інформацію про яку авторка віднайшла в записах єпископської канцелярії тих земель. Чим книга не цікава: стиль викладу - ніби казка перед сном. Обов'язково має потріскувати камін десь збоку, а на ногах лежати і муркотіти кіт. Бо інакше - чтиво здасться затягнутим, повільним, зніженим і начисто позбавленим всяких кульмінацій чи моментів, які змушують хмикати від здивування чи осуду. Хто зна, може, в 1924 році всі історичні книги були такими?..

"На Сваннову сторону" - Марсель Пруст

За наївністю своєю подумав, що готовий прочитати "У пошуках утраченого часу". Перша ж книга з циклу запевнила мене, що не готовий. Нічого страшного, зустрінуся з Прустом через рік чи п'ять. 

"Державець" - Нікколо Мак'явеллі

Настільна книга володаря країни. Відійшовши від державних справ, секретар Флорентійської республіки написав трактат про те, не яким має бути володар держави, а яким він є. Цим він заслужив неприязнь людей на 500 років. До цих пір працю Мак'явеллі називають аморальною, а його самого - цинічним та жорстоким прислужником. У психології навіть є термін "мак'явелізм". Мені ця вся історія про гоніння автора нагадує старе українське прислів'я "правда очі коле". 

"Хто боїться Вірджинії Вулф?" - Едвард Олбі

Не знаю чого, але цю п'єсу я вважаю своєю тихою гордістю. Чекаю того моменту, коли в інтернеті з'явиться відео цьогорічної постановки, яка тріумфально пройшлася кінотеатрами усього світу. Так, деяка класика стає класикою уже в перші роки свого існування. 

"Без грунту" - В. Домонтович

А от це перечитування мене здивувало, бо вдруге мені ця книга... не сподобалась так сильно, як в перший раз. Навіть якесь легке розчарування було. І кислуватий присмак в роті.

"Доктор Серафікус" - В. Домонтович

Перечитав і ще не раз перечитуватиму. Дивна і густа проза, яка сидить в голові на одному місці і не хоче рухатися. І, напевно, правильно робить, бо рух - це втрата. 

"Болотяна Лукроза" - В. Домонтович

Збірка короткої прози одного з засновників української інтелектуальної прози.