Перейти до основного вмісту

"Вікторія" - Кнут Гамсун

Цікава любовна історія.
Дитинство: вони обидва діти, він розповідає їй казки, вона наївно вірить кожному слову.
Юність: він - син простого мельника і гідний лише веслувати човна де сидять вона і її товариші.
Дорослість: вона, заради порятунку маєтку, одружується з багатим офіцером. Він - відомий письменник, що заручився з іншою. Офіцер помирає. Вона захворює. Він нічого не знає про її хворобу і далі живе у місті. Вона помирає, перед смертю написавши листа, в якому по-справжньому освідчується в коханні йому.
Насправді, ця історія може видатись напрочуд банальною, та стиль письма, яким володія письменник, мені дуже імпонує, тому ця історія переживалась по-особливому.

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

"Історія тіла в Середні віки" - Жак ле Гофф, Ніколя Трюон

Книга історика Ле Гоффа та журналіста Трюона про побут людей Середньовіччя: не про історію, культуру чи релігію, а про гігієну, одяг та предмети вжитку європейців, які жили за тисячу років до нас. 

"Міфологія" - Ян Парандовський

Мені ще з дитинства подобається міфологія: величність постатей богів та богинь древнього світу, відважність та хитрість героїв легенд Греції... Це справді дивовижний світ, який перекочував у наше сучасне життя в образах афоризмів (танталові муки, Едіпів комплекс, Єлисейські сади, стріли Амура і так далі), термінів як наукових так і мистецьких (гермафродитизм, Тантал - хімічний елемент, який надзвичайно важко добувати), торгових марок і таке інше. Ян Парандовський, польський історик українського походження, у своїй найвизначнішій праці "Мітологія" ("Міфологія") у вигляді цікавих коротких оповідей розказує про велич та ницість, розум та недалекість усього міфічного світу древніх еллінів та римлян. Наприклад, тут я вперше дізнався, що Венера в древньому Римі була покровителькою... динь, гороха та петрушки! І лише після проникнення грецької культури Венера стала прообразом еллінської Афродіти - богині краси, кохання та весни.

"Афоризми життєвої мудрості" - Артур Шопенгауер

Напевно, це перша класична філософська праця, яку мені довелось прочитати. Багато чого я дізнався нового, трошки менше - осмислив по-новому, ще менше - знав і розумів і до того як прочитав "Афоризми...". Сама назва "Афоризми життєвої мудрості" аж ніяк не відображає змісту книги, адже афоризми - це короткі влучні вирази, повні глибокого сенсу, в той час як праця Шопенгауера - доволі таки розгорнуте прозове полотно, поділене на кілька частин. Хоча, я вважаю цей факт цікавою особливістю твору.   Не хочу здатися снобом чи неуком, але книга, написана в стилі повчання молодого покоління, в наш час читається з нальотом молодечої зверхності чи, навіть, з неприємним відчуттям бубніння старим слинявим голосом фрази "а в наш час..." тобі на вухо. Ну, або це тільки мені здалось так.