Книга-розповідь про не вигадані події, а реальні два роки з життя письменника – такого собі самовільного Робінзона Крузо 19 століття. У двадцять вісім років Генрі Девід Торо вирішив податися в ліс, подалі від цивілізації та прожити кілька років усамітнено та максимально віддалено від звичайного людського життя (з банками, податками, грошима).
Самостійно побудувавши дерев’яний будиночок на березі озера Волден, він посиляється туди на два роки, вирішивши жити виключно зарахунок грядок з бобами та риболовлі. Таке життя на лоні природи повністю задовільняло його існування. Письменник говорить про надлишковість побуту його сучасників, який призводить лише до переобтяження життя, захаращення існування і ускладненості пошуку гармонії свого існування. Відмовившись від зайвого не лише у будинку (жодних килимків чи фіранок, годинників чи не потрібних меблів), а й у своєму житті (письменник вирішив їсти виключно те, що вирощено чи спіймано власними руками, всіляко уникати лінощів та постійно працювати, переборюючи природу навколо себе) Генрі Торо усвідомлює, що природа навколо нього таїть в собі стільки тихої та непримітної на перший погляд величі, стільки краси та непорушності своїх ідеалів та законів, які не підвласні людині з її хижацькими потребами та правами власності на те, що, власне, їй ніколи не належатиме.
Ще одним героєм розповіді, не менш важливим за самого автора, можна назвати і озеро Волден, на берегах котрого письменник прожив два роки. Це озере древнє, величне та спокійне за всякої погоди таїть в собі не лише красу водного плеса, котра милує око оповідача кожної пори року, а й джерело фізичного існування – риба, котру в озері ловить головний герой, є важливою складовою його раціону.
Книга надзвичайно мудра та повчальна, насичена цитатами з інших творів світової літератури, латинськими термінами та афоризмами, ліннеївськими номенклатурами (що свідчить про широку освіченість письменника та його захопленість природознавством), здається, що якби вона в свій час набула більш широкого розголосу та поширення, то з неї могло б вийти свого роду священне писання, у якого неодмінно з’явилися б свої прибічники та послідовники.
Ненавиджу словосполучення «актуальність прочитаної книги», але, напевно, я прочитав «Життя у лісі» саме в такий момент, коли вона набула для мене надзвичайного сенсу та значення. Справді, книга залишила в мені слід та дала початок багатьом думкам, які слід обдумати та втілити у життя.
Коментарі