За вікном +30. Спека. А я читаю роман італійської письменниці, лауреата Нобелівської премії, Грації Деледди, від якого ще спекотніше. Зі сторінок віє спекою Сардинії, де розгортається дія роману "Тростини на вітрі". Твір не надто інтригуючий, але по-своєму цікавий. Головний герой - наймит Ефікс, який все своє життя працював на багату сім'ю, переживаючи разом з нею усі злети та падіння. До останнього свого подиху він беріг страшні секрети цієї родини, наче власні. Основна думка твору, як на мене - велич малої людини. Наймит був посередником та рятівником, помічником та, на горе собі, вершителем доль. Свій захід сонця він зустрічав спочатку жебраком, а згодом і дорогим гостем у родині своїх господарів. Роман мені видався спекотним, меланхолійним та трохи сумним. Але, таке бачення автора, таке життя...
Роман про безвихідь, про варіння у котлі бідності, глупості та упередженості. Маленька дівчинка, що все життя вважала себе некрасивою, попросила у вуличного віщуна найблакитніші очі у світі. Той пообіцяв їй виконати прохання. І, о диво! Згодом їй у очі не міг подивитись жоден з мешканців її містечка. Дівчинка думала, що це через її надзвичайно блакитні очі, що сліплять своєю красою. А люди не могли дивитись їй у очі через жаль та сором перед усім людством.
Коментарі