"Анна Кареніна" - Лев Толстой

Я думаю, сюжет цього роману знають всі. Описувати його безглуздо. 765 сторінок читались по-різному: деякі глави проковтувались мометально, а деякі сторінки розтягувались на десятки хвилин. Як будь-який епохальний роман, що охоплює не так величезний часовий проміжок, як величезні сфери культури, побуту та соціального співіснування різних верств, цей теж читався важко і довго. Але, манера письма Льва Толстого мені імпонує - вона не обтяжена замислуватими фразами та синтаксичними конструкціями. Все дуже "читабельно".
Тому, можу сказати, що не варто боятись "класики" і таких понять як "не всі можуть зрозуміти таку літературу". Перевірено на собі - це абсолютно проста книга, яка витримала перевірку як часом так і багатьма поколіннями читачів різної масті.
А тепер, що мене вразило: по-перше, Андрій Льовін, а не Лєвін. Як вияснилось, Толстой створив персонажа Льовіна, а вже видавці "інтерпретували" прізвище. По-друге, мені набагато більше були приємні другорядні персонажі - Кітті та Андрій Льовіни, ніж головні - Вронський та Анна Кареніна. Анна мені взагалі видалась найтиповішою жінкою, яка "сама вигадала проблему, сама постраждала". По-третє, Анна кинулась під потяг (СПОЙЛЕР), щоб змусити Вронського страждати і вічно любити її образ! Ну і останнє, завдяки цьому роману я вивчив деякі нові фрази французькою та англійською, якими пересипані діалоги знаті.
Я не знаю, чи колись візьмусь за "Війну і мир", але це не буде для мене проблемою. Толстой читається легко і залишається в голові надовго!