Як казав сам письменник, це чи не найбіографічніший його твір. У книзі йдеться про хлопчика, який осиротів у дитинстві і проводить свою юність під опікою двох тіток. Розповідь настільки легка та ненасичена перипетіями сюжету, що мені було аж якось незвично читати її, але Капоте зумів вразити. Якось сумно вразити. "Що ж це за твір про дитинство без жодної смерті?!" - подумав письменник, і додав фінальний штрих, що змінив моє враження від прочитаного.
Роман про безвихідь, про варіння у котлі бідності, глупості та упередженості. Маленька дівчинка, що все життя вважала себе некрасивою, попросила у вуличного віщуна найблакитніші очі у світі. Той пообіцяв їй виконати прохання. І, о диво! Згодом їй у очі не міг подивитись жоден з мешканців її містечка. Дівчинка думала, що це через її надзвичайно блакитні очі, що сліплять своєю красою. А люди не могли дивитись їй у очі через жаль та сором перед усім людством.
Коментарі