Книга книг

Книга складається з кількох розповідей про щоденний побут звичайних людей, вирваних із нескінченних сторінок історичних хронік, переписів населення та записів земських книг. Чим книга цікава: розповідає авторка про реальних людей, які жили в свій час. В одній із глав розповідається про абатису одного французького абатства, детальну інформацію про яку авторка віднайшла в записах єпископської канцелярії тих земель. Чим книга не цікава: стиль викладу - ніби казка перед сном. Обов'язково має потріскувати камін десь збоку, а на ногах лежати і муркотіти кіт. Бо інакше - чтиво здасться затягнутим, повільним, зніженим і начисто позбавленим всяких кульмінацій чи моментів, які змушують хмикати від здивування чи осуду. Хто зна, може, в 1924 році всі історичні книги були такими?..

За наївністю своєю подумав, що готовий прочитати "У пошуках утраченого часу". Перша ж книга з циклу запевнила мене, що не готовий. Нічого страшного, зустрінуся з Прустом через рік чи п'ять. 

Настільна книга володаря країни. Відійшовши від державних справ, секретар Флорентійської республіки написав трактат про те, не яким має бути володар держави, а яким він є. Цим він заслужив неприязнь людей на 500 років. До цих пір працю Мак'явеллі називають аморальною, а його самого - цинічним та жорстоким прислужником. У психології навіть є термін "мак'явелізм". Мені ця вся історія про гоніння автора нагадує старе українське прислів'я "правда очі коле". 

Не знаю чого, але цю п'єсу я вважаю своєю тихою гордістю. Чекаю того моменту, коли в інтернеті з'явиться відео цьогорічної постановки, яка тріумфально пройшлася кінотеатрами усього світу. Так, деяка класика стає класикою уже в перші роки свого існування. 

А от це перечитування мене здивувало, бо вдруге мені ця книга... не сподобалась так сильно, як в перший раз. Навіть якесь легке розчарування було. І кислуватий присмак в роті.

Перечитав і ще не раз перечитуватиму. Дивна і густа проза, яка сидить в голові на одному місці і не хоче рухатися. І, напевно, правильно робить, бо рух - це втрата. 

Збірка короткої прози одного з засновників української інтелектуальної прози. 

Це той тип прози, який важко не хотіти перечитувати знов і знов. Як же добре, що в історії української літератури був В. Домонтович, він же В. Бер, він же Віктор Петров.

Перечитав ще раз книгу, але, знову ж таки, на цей раз українською і в паперовому вигляді. До того ж мені абсолютно випадково натрапилась в інтернеті напрочуд чудова екранізація книги. Дивні чудові випадковості. Ну чи випадкові чудеса. 

Три історії про любов і небо. Повітряні кулі можуть підіймати людину над землею так само як і відчуття нестримного та нестриманого кохання. Але разом з тим можуть і вибухнути, убивши в людині коханця, а в коханці - життя. 

Біографічний роман про життя радянського композитора Дмітрія Шостаковіча. Всі генії - люди, але чи всі люди генії? 

Перечитав книгу ще раз, але уже українською і в паперовому вигляді. Зрозумів, що кожна прочитана книга, якої б якості вона не була, тренує твій мозок все краще і краще аналізувати кожну наступну прочитану книгу. Отак між першим прочитанням і цим минуло 140 книг, і вже Місіс Делловей сприйнялась набагато глибше і розгорнутіше. Треба буде наступного року ще раз її перечитати. Такими темпами в мене вже збирається маленьке число книг, які я перечитую (перечитуватиму) кожного року. І це добре.

500 сторінок про Середньовіччя, починаючи від коронації Карла Великого і закінчуючи епохою Великих географічних відкриттів. Дуже радий, що випадково натрапив на неї в книгарні і купив. Автор цікаво та популярно висвітлює епоху не через послідовність дат і подій, а через строкате плетиво культурних, релігійних та монархічних течій, що, перетинаючись, перекриваючи та знищуючи одне-одного творили не лише буденність Середніх віків, а й майбутнє часу Нового та Новітнього.