Книга книг

Мені здається, що я знайшов ще одного улюбленого письменника. Роман "Голод" - дуже і дуже цікавий художній витвір. Сюжет можна відгадати за назвою твору: описується життя голодаючого журналіста-письменника-всероба, що днями не мав і крихти в роті. Неймовірно яскраво та живо описується тихе та голодне божевілля чоловіка, що блукає Християнією (сучасне Осло) просто так, аби не сидіти у своєму хлівцю, де він ночує. Без грошей, але з надзвичайно сильними та непохитними моральними принципами, головний герой блукає містом, пише статті і дофантазує власну реальність, аби не здуріти у справжній. Роман надзвичайний. Кнут Гамсун - надзвичайний. Планую прочитати його головний твір - "Соки землі", за який йому була вручена Нобелівська премія (впевнений, не дарма).

Цікава любовна історія. Дитинство: вони обидва діти, він розповідає їй казки, вона наївно вірить кожному слову. Юність: він - син простого мельника і гідний лише веслувати човна де сидять вона і її товариші. Дорослість: вона, заради порятунку маєтку, одружується з багатим офіцером. Він - відомий письменник, що заручився з іншою. Офіцер помирає. Вона захворює. Він нічого не знає про її хворобу і далі живе у місті. Вона помирає, перед смертю написавши листа, в якому по-справжньому освідчується в коханні йому. Насправді, ця історія може видатись напрочуд банальною, та стиль письма, яким володія письменник, мені дуже імпонує, тому ця історія переживалась по-особливому.

Неперевершена книга! Норвегія, її природа та люди... Для мене це був не роман, а ковток холодного північного повітря, просякнутого нерозділеною любов'ю до людей, але абсолютно щирою любов'ю до природи. Оповідь веде, на мою думку, абсолютно нордична людина, лейтенант Глан: небагатослівна, але напрочуд багатозначна. Короткі речення напрочуд емоційно передавали усю палітру внутрішнього світу героя. Це для мене було певним катарсисом - отак читати про норвезькі пори року, пережиті чоловіком у хижці біля самого лісу. Тільки він, природа і його вірний пес Езоп. Люди, що запрошували його в світ - зруйнували, як на мене, ту тиху ідилію Глана. "Пан" сповнений символів, що просто не можуть не змусити вдуматись глибше і не помітити "таємне" між рядками. І, наостанок, речення, яким завершується роман і яке мені неймовірно сподобалось: "Бо моя стихія - то ліси і самотність"

Люблю такі книги. Життєві. Ні тобі якихось фантасмагорій, ні недоречних сюжетних ліній. Життя як воно є. Ще з дитинства маленька Соломія росла не такою як всі її однолітки - і долю отримала таку ж - не як у всіх. Хоч її і обожнювали усі, справжньої любові вона отримала дуже мало. Коли читав книгу, до мене прийшла думка, що автор якось різко вирішив змінити свої плани, впродовж написання: бо перша половина книги ну аж ніяк не готувала читача до перипетій другої частини. А, може, в цьому і є вся краса роману?..

Взявся за класику - і не дарма! Недооцінюють Панаса мирного. Я б його назвав українським Достоєвським, не інак! Сюжет цікавий, неймовірно драматичний та печальний... Скільки горя та нещасть! І ці біди спочатку загартовували душу бідної Христини Притиківни, головної героїні роману, а згодом і зламали її. Трагічний і фінал твору: смерть духовна привела за собою смерть і фізичну. Сильний роман, що там й казати. Довго читався, але не марно!

Це друга книга з трилогії Ноя Гордона. Перша книга - "Лекарь" - уже описана мною в блозі. Ця книга була дещо нуднішою та затягнутішою, як на мене. Я її прочитав з довгою перервою: перша половина роману була захоплива, потім почалися описи буденності, і мені стало нудно. Друга частина книги пов'язана з громадянською війною в США. В анотаціях до твору я дізнався, що ця книга стала найкращим ІСТОРИЧНИМ романом свого часу. Хм, я історичних романів терпіти не можу, але якщо оцінювати "Шамана" - то це дуже цікавий і не нудний історичний роман. 740 сторінок подолано! На черзі третя і остання книга з трилогії про рід Р. Дж. Коулів - лікарів.

Чесно кажучи, всі 140 сторінок роману читались надзвичайно важко. Я сам себе не раз прирівнював до "бідних людей", бо взявся читати цю книгу. Роман - це переписка між двома людьи: молодою дівчиною та старим переписувачем документів, що жили одне-навпроти-одного. Якби не побічні сюжетні лінії, то роман взагалі був би прісним настільки, що від нього неодмінно знудило б. Але, на щастя, історія про Горшкова і Покровського врятувала роман, як на мене. Щодо назви, то назва роману неймовірно двозначна: по-перше, між собою листувались люди бідні матеріально, та й до того ж, можна було зрозуміти що переважна більшість героїв роману - люди бідні ще й морально: несамостійні, піддатливі до поганого впливу, нерішучі... Підводячи підсумок, скажу: книга мені абсолютно не сподобалась, а від надмірної кількості зменшувально-пестливих слів мене аж нудило...