Перейти до основного вмісту

"Смаки раю. Соціальна історія прянощів, збудників та дурманів" - Вольфґанґ Шивельбуш

Книжка знаного німецького дослідника науки та культури Вольфґанґа Шивельбуша присвячена не так історії найвідоміших і найуживаніших спецій, як-от перець, чай, кава, тютюн тощо, як тому впливові цих засобів насолоди, який вони справляли протягом віків, починаючи від доби Середньовіччя, на загальний поступ людства, тому особливому місцю, яке вони посідали в культурному й економічному житті Європейського континенту. Автор зводить докупи величезну кількість фактів, подеколи зовсім невідомих, аби розгорнути цікаву історію завезених і створених в Європі «речовин насолоди», аби покликати у мандрівку хмільними середньовічними трапезними залами, першими кав’ярнями часів реформації, будуарами іспанської аристократії, де ранками чути запах гарячого шоколаду, німецькими шинками та англійськими джин-барами, опіумними притонами та багатьма іншими місцями, де люди, збираючись, уживали ці привабливі зілля та трунки.   

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

"Історія тіла в Середні віки" - Жак ле Гофф, Ніколя Трюон

Книга історика Ле Гоффа та журналіста Трюона про побут людей Середньовіччя: не про історію, культуру чи релігію, а про гігієну, одяг та предмети вжитку європейців, які жили за тисячу років до нас. 

"Тепло його долонь" - Юрій Ярема

Перший український гей-роман. Перший за часом, але не за якістю. Безліч літературних кліше, неприємних оку сентенцій і якихось архаїчних слів, яких в житті майже ніхто не використовує. Але все ж книга фільмографічна. Взяти хорошого сценариста і режисера і вийде доволі непоганий фільм. Отож, перша чарка колом. Але всьому свій час...

"Афоризми життєвої мудрості" - Артур Шопенгауер

Напевно, це перша класична філософська праця, яку мені довелось прочитати. Багато чого я дізнався нового, трошки менше - осмислив по-новому, ще менше - знав і розумів і до того як прочитав "Афоризми...". Сама назва "Афоризми життєвої мудрості" аж ніяк не відображає змісту книги, адже афоризми - це короткі влучні вирази, повні глибокого сенсу, в той час як праця Шопенгауера - доволі таки розгорнуте прозове полотно, поділене на кілька частин. Хоча, я вважаю цей факт цікавою особливістю твору.   Не хочу здатися снобом чи неуком, але книга, написана в стилі повчання молодого покоління, в наш час читається з нальотом молодечої зверхності чи, навіть, з неприємним відчуттям бубніння старим слинявим голосом фрази "а в наш час..." тобі на вухо. Ну, або це тільки мені здалось так.