Знаний фінський письменник-філософ Тармо Куннас аналізує прояви зла у художніх і мистецьких творах і наводить переконливі й яскраві докази того, що зло ніяк не може бути однозначним. Зло не лишало байдужими митців і письменників усіх епох – від доби античності до третього тисячоліття, – вабило їх спуститись у незвіданий світ тіней. Воно звикло ховати справжній лик за різними масками: «Квіти зла» Бодлера, «Декамерон» Боккаччо, сцена на сходах у фільмі «Броненосець “Потьомкін”» Сергія Ейзенштейна зображують зло у зовсім несхожі способи. Воно може тихо дрімати під егідою глупоти, слабкої моралі чи інертності. Якщо зазирнути йому у вічі, можна спізнати абсурдну, моторошну, харизматичну й порочну злобу.
Роман про безвихідь, про варіння у котлі бідності, глупості та упередженості. Маленька дівчинка, що все життя вважала себе некрасивою, попросила у вуличного віщуна найблакитніші очі у світі. Той пообіцяв їй виконати прохання. І, о диво! Згодом їй у очі не міг подивитись жоден з мешканців її містечка. Дівчинка думала, що це через її надзвичайно блакитні очі, що сліплять своєю красою. А люди не могли дивитись їй у очі через жаль та сором перед усім людством.
Коментарі