Книга книг

Ця книга австрійського письменника Йозефа Рота знову про Першу світову. Але не так про війну, як про людей до та після війни. Сім'я Ціпперів цікава та самобутна - батько, що ганяється за мізерною пошаною таких же мізерних людей; мати, здавлена сімейним побутом та некоханим чоловіком. І діти: Арнольд, меланхолійний та геніальний і Цезар, пропаща душа. Війна щось забрала, щось принесла, щось зламала, щось добудувала. Але війна назавжди залишиться війною, як у автора-оповідача, так і головних героїв роману - в кого сивиною, в кого травмою, в кого зламаною долею... А тепер суб'єктивно: роман приємний та філософський. Сповнений мудрих висловів та життєвих поступків та проступків. Дуже затишн книга. Хоч і про війну.

Книга про сімейство Троттів, вірніше, про три покоління сімейства. Старший Тротта став "героєм Сольферіно" і отримав титут за те що врятував імператора Австро-Угорщини Франца Йозефа від кулі під час битви. Син "героя Сольферіно" став урядовцем, а онук героя став таким же солдатом імперії. Історія сім'ї тісно сплітається з історією Останніх десятиліть Австро-Угорської імперії та Першої світової війни, що поклала край імперіям та імператорам. А тепер суб'єктив: мені роман видався нудним і таким, з якого дуже важко витягти щось для себе. Хоча він сповнений символів та образів, які доповнюють та прикрашають доволі простий та незатійливий сюжет.

Здається, я закохуюсь в чеську літературу.Спочатку Кундера, а тепер ось і Грабал з його дивовижним романом.  На початку він комічний та життєрадісний, як фільм "Готель Гран Будапешт". Далі він стає сумним та трагічним, як "Список Шиндлера". Під кінець він як "Пан" Кнута Гамсуна - пронизаний величністю людської самотності та осмислення пройденого.  Але в сумі це напрочуд життєствердний роман, в якому може статись і стається все!.. Якщо коротко, то мова у книзі йде про молодого прислужника в празькому готелі, який бажає стати мільйонером і не цурається свого марнославства. Але під кінець він залишається самим собою - невеличким чоловічком, який пройшов крізь незгоди та величі життя, в компанії незвичних товаришів у такому незвичному для себе місці.

Ще один роман нобелівської лауреатки, що просто не можливо не полюбити. Тоні Моррісон у своїх творах описує життя чорношкірої Америки - рабів у минулому, шукаючих себе в теперішньому. "Пісня Соломона" - роман про сім'ю афроамериканців у середині минулого сторіччя. Проблеми пошуку людського Я, проблема сім'ї та обов'язку - це чи всього лише кілька питань, що піднімає у своєму творі письменниця.  Роман містичний, дивовижний та захоплюючий! Сюжетні повороти настільки непередбачувані, що абсолютно щире здивування воленс-ноленс, але запалюється у голові. Справді чудова книга. Наче ковток свіжого гірського повітря.

"Це були найкращі часи. Це були найгірші часи" - фраза, що стала афоризмом у всьому англомовному світі, розпочинає роман, сповнений неймовірних перипетій сюжету та жорстокості повсталого народу, що, втомившись від ярма вельмож, почали рубати голови з жадобою та сліпотою. Роман описує два міста - Париж та Лондон у часи Французької революції та одну сім'ю, тісно пов'язану з двома країнами, двома містами та двома протилежними силами. "Повість..." - надзвичайно захоплива книга! Три дні, а ти вже прочитав 450 сторінок кривавих розправ та людської відданості та самопожертви. Недарма цей роман Діккенса вважається найтиражованішим англомовним твором (200 млн примірників!) за весь час.

Я думаю, сюжет цього роману знають всі. Описувати його безглуздо. 765 сторінок читались по-різному: деякі глави проковтувались мометально, а деякі сторінки розтягувались на десятки хвилин. Як будь-який епохальний роман, що охоплює не так величезний часовий проміжок, як величезні сфери культури, побуту та соціального співіснування різних верств, цей теж читався важко і довго. Але, манера письма Льва Толстого мені імпонує - вона не обтяжена замислуватими фразами та синтаксичними конструкціями. Все дуже "читабельно". Тому, можу сказати, що не варто боятись "класики" і таких понять як "не всі можуть зрозуміти таку літературу". Перевірено на собі - це абсолютно проста книга, яка витримала перевірку як часом так і багатьма поколіннями читачів різної масті. А тепер, що мене вразило: по-перше, Андрій Л ьо він, а не Л є він. Як вияснилось, Толстой створив персонажа Льовіна, а вже видавці "інтерпретували" прізвище. По-друге, мені набагато більше були ...

Письменник мені не сподобався. Книга теж. Збірка оповідань містила різні за сюжетом історії, які мені видавались то банальними, то негідними друку. Графоманство, що стало еталоном. Звичайно, не забуватимемо, що Едгар Алан По вважається зачинателем детективу та жахів в літературі, але... Безліч учнів перевершили свого учителя. Чисто суб'єктивно.