Уявіть собі величезний дзвін. Уявіть, як у нього щосили вдаряють. Уявіть відголос величезного мідного дзвону, що проникає у кожну клітину вашого тіла і змушує мурах бігати по вашій спині. Уявили? Те ж саме враження в мене від цього надроману. Про нього не варто багато писати - його варто раз прочитати і пропустити крізь себе кожну сторінку. Неймовірно сильна та глибока проза, читаючи яку, я мимоволі порівнював її з уже прочитаними мною книгами. І, на диво, вона водночас схожа на все і не схожа ні на що інше.
Роман про безвихідь, про варіння у котлі бідності, глупості та упередженості. Маленька дівчинка, що все життя вважала себе некрасивою, попросила у вуличного віщуна найблакитніші очі у світі. Той пообіцяв їй виконати прохання. І, о диво! Згодом їй у очі не міг подивитись жоден з мешканців її містечка. Дівчинка думала, що це через її надзвичайно блакитні очі, що сліплять своєю красою. А люди не могли дивитись їй у очі через жаль та сором перед усім людством.
Коментарі