Книга книг

"Це були найкращі часи. Це були найгірші часи" - фраза, що стала афоризмом у всьому англомовному світі, розпочинає роман, сповнений неймовірних перипетій сюжету та жорстокості повсталого народу, що, втомившись від ярма вельмож, почали рубати голови з жадобою та сліпотою. Роман описує два міста - Париж та Лондон у часи Французької революції та одну сім'ю, тісно пов'язану з двома країнами, двома містами та двома протилежними силами. "Повість..." - надзвичайно захоплива книга! Три дні, а ти вже прочитав 450 сторінок кривавих розправ та людської відданості та самопожертви. Недарма цей роман Діккенса вважається найтиражованішим англомовним твором (200 млн примірників!) за весь час.

Я думаю, сюжет цього роману знають всі. Описувати його безглуздо. 765 сторінок читались по-різному: деякі глави проковтувались мометально, а деякі сторінки розтягувались на десятки хвилин. Як будь-який епохальний роман, що охоплює не так величезний часовий проміжок, як величезні сфери культури, побуту та соціального співіснування різних верств, цей теж читався важко і довго. Але, манера письма Льва Толстого мені імпонує - вона не обтяжена замислуватими фразами та синтаксичними конструкціями. Все дуже "читабельно". Тому, можу сказати, що не варто боятись "класики" і таких понять як "не всі можуть зрозуміти таку літературу". Перевірено на собі - це абсолютно проста книга, яка витримала перевірку як часом так і багатьма поколіннями читачів різної масті. А тепер, що мене вразило: по-перше, Андрій Л ьо він, а не Л є він. Як вияснилось, Толстой створив персонажа Льовіна, а вже видавці "інтерпретували" прізвище. По-друге, мені набагато більше були ...

Письменник мені не сподобався. Книга теж. Збірка оповідань містила різні за сюжетом історії, які мені видавались то банальними, то негідними друку. Графоманство, що стало еталоном. Звичайно, не забуватимемо, що Едгар Алан По вважається зачинателем детективу та жахів в літературі, але... Безліч учнів перевершили свого учителя. Чисто суб'єктивно.

Жорстокий твір, у якому описані основи суспільства дорослих на прикладі дітей, закинутих на безлюдний острів. Бажання влади, поклоніння вождю, сліпий тоталітаризм та революції; жага до життя, мудрість тих, кого не хочуть слухати; жорстокість, вбивства, безглузді прояви влади в руках обмеженої людини (дитини)... Це все далеко не повний приклад вад людства, які письменник надзвичайно майстерно ввів у розповідь про дітей, що опинились на безлюдному острові і намагались вижити та втекти з полону безлюдяності. Це, напевно, перша книга, яка справді читалась "між рядків" - я майже бачив ті рядки головного задуму, що проступали світлішою фарбою між вервечками букв типографського друку. Дорослий світ жорстокий, але дитячий - ще більш...

Я був здивований легкістю з якою я читав цей роман і важкістю з якою цей роман осмислювався. Напевно, кожен з нас задумувався про те, що ми, як мінімум, двоякі: в нас є хороша сторона і погана. Так от у "Степовому вовку" Герман Гессе описує якраз цю амбівалентність почуття себе, двоїстість власного "Я" п'ятдесятирічного чоловіка, що все своє життя не може примирити своє людське "добре" і вовче "погане", що ховаються всередині нього. Сам Герман Гессе пише, що цей роман - найнезрозуміліший з усіх його творів. Він написав його у віці п'ятдесяти років, тому, навряд чи він буде справді зрозумілим у молодому віці. Автор заявив, що у романі описана криза, яка веде не до смерті, а до вилікування. Що ж, через тридцять років я знову перечитаю "Степового вовка", можливо, це буде зовсім інша історія...

Мені ще з дитинства подобається міфологія: величність постатей богів та богинь древнього світу, відважність та хитрість героїв легенд Греції... Це справді дивовижний світ, який перекочував у наше сучасне життя в образах афоризмів (танталові муки, Едіпів комплекс, Єлисейські сади, стріли Амура і так далі), термінів як наукових так і мистецьких (гермафродитизм, Тантал - хімічний елемент, який надзвичайно важко добувати), торгових марок і таке інше. Ян Парандовський, польський історик українського походження, у своїй найвизначнішій праці "Мітологія" ("Міфологія") у вигляді цікавих коротких оповідей розказує про велич та ницість, розум та недалекість усього міфічного світу древніх еллінів та римлян. Наприклад, тут я вперше дізнався, що Венера в древньому Римі була покровителькою... динь, гороха та петрушки! І лише після проникнення грецької культури Венера стала прообразом еллінської Афродіти - богині краси, кохання та весни.

Уявіть собі безсмертя. Чи можливе воно у реальному житті, а не на сторінках книги? А що, як я вам скажу, що все описане в книзі - правда? Ребекка Склут описала в даному романі життя-смерть-безсмертя звичайної афроамериканки, яка стала... безсмертною. Вірніше, не сама жінка, а її ракові клітини. Культура клітин HeLa (Henrietta Lacks) стала проривом в медицині та біології. Завдяки цим безсмертним клітинам, які здатні до необмеженої кількості поділів, були створені вакцини від поліомієліту, досліджені механізми спонтанної трансформації здорових клітин у ракові. на клітинах Генріети досліджували СНІД, малярію, генні модифікації, та багато всього іншого, що допомогло, або допоможе якщо не побороти, то хоч зрозуміти суть хвороб та патологій людського організму. Це насправді дивовижна реальність, яка дивовижно схожа на вигадку. Але, чи не є оця фантастичність чимось реальним, нетлінним, безсмертним? А що як безсмертя буде саме таким?