Перейти до основного вмісту

"Майже ніколи не навпаки" - Марія Матіос

І знову ж браво, пані Маріє!
Завжди з захопленням і, майже ніколи не навпаки, я читаю твори цієї геніальної письменниці!
Ця книга не стала винятком.
За два вечори я став свідком життя гуцульського села в часи Першої світової війни.
Кожна зі 176-ти сторінок роману в новелах змусить задуматись розум та забитися серце...
Три новели твору переплітаються між собою в плетиві тіл, душ, страждань, утіх, смертей та народжень. І кожне з цих тіл, душ, страждань, утіх, смертей та народжень пробудять у читачеві щось таке невимовне та первісноодвічне, що неодмінно викарбується у серці надовго, а то й назавжди.
Завжди з утіхою беру до рук книги Марії Матіос, але ця... Ця сама взялась мені до рук і засіла у серці.
Спасибі Вам, пані Маріє, за цю книгу!
Раджу. Раджу цей витвір мистецтва усім для того, щоб вперше у житті відчути ту дикість поєднання насолоди та туги, яку ви неодмінно відчуєте, читаючи цю книгу.
Браво, Маріє Матіос!

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

"Історія тіла в Середні віки" - Жак ле Гофф, Ніколя Трюон

Книга історика Ле Гоффа та журналіста Трюона про побут людей Середньовіччя: не про історію, культуру чи релігію, а про гігієну, одяг та предмети вжитку європейців, які жили за тисячу років до нас. 

"Тепло його долонь" - Юрій Ярема

Перший український гей-роман. Перший за часом, але не за якістю. Безліч літературних кліше, неприємних оку сентенцій і якихось архаїчних слів, яких в житті майже ніхто не використовує. Але все ж книга фільмографічна. Взяти хорошого сценариста і режисера і вийде доволі непоганий фільм. Отож, перша чарка колом. Але всьому свій час...

"Афоризми життєвої мудрості" - Артур Шопенгауер

Напевно, це перша класична філософська праця, яку мені довелось прочитати. Багато чого я дізнався нового, трошки менше - осмислив по-новому, ще менше - знав і розумів і до того як прочитав "Афоризми...". Сама назва "Афоризми життєвої мудрості" аж ніяк не відображає змісту книги, адже афоризми - це короткі влучні вирази, повні глибокого сенсу, в той час як праця Шопенгауера - доволі таки розгорнуте прозове полотно, поділене на кілька частин. Хоча, я вважаю цей факт цікавою особливістю твору.   Не хочу здатися снобом чи неуком, але книга, написана в стилі повчання молодого покоління, в наш час читається з нальотом молодечої зверхності чи, навіть, з неприємним відчуттям бубніння старим слинявим голосом фрази "а в наш час..." тобі на вухо. Ну, або це тільки мені здалось так.