Книга книг

Дебютний роман французької письменниці, доктора філософських наук, Мюріель Барбері читається неймовірно легко та... смачно! У романі йдеться про знаменитого гурмана та ресторанного критика, який в останні години свого життя намагається згадати той єдиний смак, який він вважав ідеалом, насолодою, Богом. Твір сповнений роздумів, крилатих фраз на напрочуд колоритних, яскравих та смачних описів приготувань їжі - цілого культу для цілих сімейств та націй. З насолодою читав кожний рядок!

Воістину витвір мистецтва! Ще жодна книга мене так не торкала за живе: усе для мене, усе про мене, усе мені. Я пив цю книгу жадібно, великими ковтками, не залишаючи ні краплі на дні. Напевно, я водночас радив би цей роман усьому людству і водночас не дозволив би його читати більше нікому: настільки сильні емоції він в мені розбудив. Філософія, література, живопис, музика, вимушене "самозакриття" від суспільства - теми твору, які надзвичайно органічно переплітаються між собою, утворюючі неймовірно тонку, ледь вловиму гладь єства людини мислячої. Це третя книга за моє життя, яка насправді в мені щось змінювала. Є один вислів, в якому говориться: "Щоб стати розумним, достатньо прочитати десять книг, але щоб знайти їх потрібно прочитати тисячі". Що ж, я уже знайшов другу книгу з цього десятка.

Оповідання-антиутопія британського письменника Джорджа Оруела, видане в 1945 році, стало одним з найвидатніших творів-критиків тоталітаризму. Сюжет відомий усім, хто знає хоч трохи історію СРСР: тварини виганяють з подвір'я власника ферми - людину і проголошують відтепер виключно тваринне керування фермою. Тобто, тварини тепер самі собі господарі, а люди - їхні кровні вороги. Захоплююча розповідь про спочатку мирне життя, яке рухнуло під гнітом тоталітаризму у лиці, вірніше рилі, свині по імені Наполеон. 7 постулатів "скотизму", який визначили для себе тварини на фермі, дуже швидко переписали під себе самопроголошені керівники - свині, залишивши одне єдине: " Всі звірі рівні, але деякі рівніші за інших"

Кадзуо Ісігуро, британський письменник японського походження, лауреат престижної  Букерівської премії , у своєму найпопулярнішому романі "Залишок дня" описав типову Англію 30-40-их років ХХ сторіччя. На перший погляд опис подорожі дворецького Стівенса та його спогадів про службу у будинку владної особи може здатися нудним та незахоплюючим. Що ж, для мене так і було: суха мова діалогів, відсутність захопливого сюжету... Але! Дочитавши роман до кінця, я зрозумів усю велич твору: роман неможливо не читати "між рядків": уся глибина сюжету та твору в цілому ховається в образах маленьких людей, причесних до великих подій світового масштабу. Іноді, навіть ідеально відполіроване столове срібло може грати чи не одну з головних вирішальних ролей у розв'язанні міждержавного конфлікту! На прикладі "Залишку дня" я зрозумів, що не варто оцінювати твір під час читання, оцінку варто виставляти лише тоді, коли остання сторінка перегорнута.

Під псевдонімом Роберта Гелбрейта приховується ніхто інша, як Джоан Роулінг - авторка безсмертного Гаррі Поттера. Це її перший детективний роман, тому, щоб перевірити свою майстерність у новому жанрі, вона підписала свій твір вигаданим чоловічим ім'ям, щоб не накручувати популярність "Поклику..." завдяки своєму імені. Роман видався на славу! понад 400 сторінок я прочитав за неповних 3 дні: авторка має неперевершений талант оповідача (це я зрозумів, ще коли читав її  "Несподівану вакансію" ). У творі йдеться про приватного детектива Кармарона Страйка та його помічницю Робін, які розслідують вбивство відомої моделі. Тлом всієї історії служить Лондон з його депресивними одвірками та фешенебельним центром. Історія захоплююча та досить заплутана. Джоан Роулінг заявила, що це не остання книга про детектива Страйка і планується ціла серія творів про нього. Що ж, новий детектив уже написаний. Чекатиму "Шовкопряда" у перекладі. А поки що я неодмінно раджу прочи...

Ох... я осилив цей роман... Почав я його читати майже два місяці тому - на той час мені твір дуже імпонував: те відчуття героївської "нудоти" я чудово розумів. В деякі моменти я бачив в головному героєві себе. Але, мова твору настільки складна, а сам сюжет настільки нецікавий, що я закинув роман на місяць, і повернувся до еього кілька днів тому. "Нудота" надзвичайно складний, концентрований твір. Я для себе зрозумів, що читати чужі думки (саме думки, а не перипетії сюжету) надзвичайно складно. Для себе я точно вирішив, що більше до творчості Сартра я не повернусь. І, наостанок, цитата зі щоденника головного героя твору, Антуана Рокантена, яка мені сподобалась, і яка є лейтмотивом усього твору: " Нічого нового. Існував."

Філософський роман-притча французького письменника, нобелівського лауреата, Альбера Камю видався мені легким у читанні, але не простим у осмисленні. Образ Чуми його сучасники порівняли з "коричневою чумою" фашизму, яка захлиснула тогочасну Європу. Для мене, як читача з ХХІ сторіччя, образ Чуми, звичайно ж зрівнювався з фашизмом, як писалось в підручниках, але, водночас з тим він відкрився ще з однієї сторони: це всеосяжна сила, в порівнянні з якою людина - як метелик-одноденка - живе лише мить. Насичені образи, цікава та легка мова, у романі ви знайдете людей, яким ви симпатизуватимете до останнього та персонажів, яких ви не злюбите з перших же слів про них. Чума ламала одних, але загартовувала інших - воістину, надзвичайна сила, перед якою я схиляю свою голову. Мені надзвичайно сподобались слова, якими закінчувався роман, я думаю, в цих словах захована вся суть людської "одноденності" і вся вічність трагедій, з якими стикається людина: " ...бацила чуми ніко...

Знову Нобелівський лауреат. Я таки вирішив засісти за "нобелівку" і... я не прогадав! У романі поєднано те що я люблю (гостра правда життя) і ненавиджу (фантазії і містика, поєднана з реальним світом), але це поєднання справило на мене сильне враження. Роман безперечно надзвичайно багатий на сюжет: стільки всього вмістити в одне життя однієї чорношкірої рабині Сетті... Твір надзвичайно сильний та філософський. Залишає дивний післясмак, який змушуватиме проводити язиком по піднебінню, щоб осмислити прочитане та заново пережувати відчуте. Безумовно раджу!