Філософський роман-притча французького письменника, нобелівського лауреата, Альбера Камю видався мені легким у читанні, але не простим у осмисленні. Образ Чуми його сучасники порівняли з "коричневою чумою" фашизму, яка захлиснула тогочасну Європу. Для мене, як читача з ХХІ сторіччя, образ Чуми, звичайно ж зрівнювався з фашизмом, як писалось в підручниках, але, водночас з тим він відкрився ще з однієї сторони: це всеосяжна сила, в порівнянні з якою людина - як метелик-одноденка - живе лише мить. Насичені образи, цікава та легка мова, у романі ви знайдете людей, яким ви симпатизуватимете до останнього та персонажів, яких ви не злюбите з перших же слів про них. Чума ламала одних, але загартовувала інших - воістину, надзвичайна сила, перед якою я схиляю свою голову.Мені надзвичайно сподобались слова, якими закінчувався роман, я думаю, в цих словах захована вся суть людської "одноденності" і вся вічність трагедій, з якими стикається людина:
"...бацила чуми ніколи не вмирає, ніколи не щезає, десятиліттями вона може дрімати десь у закутку меблів або в стосі білизни, вона терпляче вичікує своєї години в спальні, в підвалі, у валізі, в носовичках та паперах, і, можливо, настане день, коли на лихо і в науку людям чума розбудить пацюків і пошле їх конати на вулиці щасливого міста"
Коментарі