Перейти до основного вмісту

"Залишок дня" - Кадзуо Ісігуро

Кадзуо Ісігуро, британський письменник японського походження, лауреат престижної Букерівської премії, у своєму найпопулярнішому романі "Залишок дня" описав типову Англію 30-40-их років ХХ сторіччя. На перший погляд опис подорожі дворецького Стівенса та його спогадів про службу у будинку владної особи може здатися нудним та незахоплюючим. Що ж, для мене так і було: суха мова діалогів, відсутність захопливого сюжету... Але! Дочитавши роман до кінця, я зрозумів усю велич твору: роман неможливо не читати "між рядків": уся глибина сюжету та твору в цілому ховається в образах маленьких людей, причесних до великих подій світового масштабу. Іноді, навіть ідеально відполіроване столове срібло може грати чи не одну з головних вирішальних ролей у розв'язанні міждержавного конфлікту! На прикладі "Залишку дня" я зрозумів, що не варто оцінювати твір під час читання, оцінку варто виставляти лише тоді, коли остання сторінка перегорнута.

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

"Історія тіла в Середні віки" - Жак ле Гофф, Ніколя Трюон

Книга історика Ле Гоффа та журналіста Трюона про побут людей Середньовіччя: не про історію, культуру чи релігію, а про гігієну, одяг та предмети вжитку європейців, які жили за тисячу років до нас. 

"Тепло його долонь" - Юрій Ярема

Перший український гей-роман. Перший за часом, але не за якістю. Безліч літературних кліше, неприємних оку сентенцій і якихось архаїчних слів, яких в житті майже ніхто не використовує. Але все ж книга фільмографічна. Взяти хорошого сценариста і режисера і вийде доволі непоганий фільм. Отож, перша чарка колом. Але всьому свій час...

"Афоризми життєвої мудрості" - Артур Шопенгауер

Напевно, це перша класична філософська праця, яку мені довелось прочитати. Багато чого я дізнався нового, трошки менше - осмислив по-новому, ще менше - знав і розумів і до того як прочитав "Афоризми...". Сама назва "Афоризми життєвої мудрості" аж ніяк не відображає змісту книги, адже афоризми - це короткі влучні вирази, повні глибокого сенсу, в той час як праця Шопенгауера - доволі таки розгорнуте прозове полотно, поділене на кілька частин. Хоча, я вважаю цей факт цікавою особливістю твору.   Не хочу здатися снобом чи неуком, але книга, написана в стилі повчання молодого покоління, в наш час читається з нальотом молодечої зверхності чи, навіть, з неприємним відчуттям бубніння старим слинявим голосом фрази "а в наш час..." тобі на вухо. Ну, або це тільки мені здалось так.