Дебютна прозова книга молодого, але уже знаменитого поета Мирослава Лаюка встигла увійти до короткого списку літературної премії Книга року ВВС-2016 і породити безліч читацьких та професійних оглядів та рецензій.
«Баборня» - книга про 71-річну вчительку біології, «вогонь чересел вітчизняної педагогіки» (доволі несподівана, але приємна алюзія на «Лоліту» Набокова), Марію Василівну Семенко, яка за своє життя пережила і появу Богородиці, і адюльтер, і вбивство чоловіка, і зйомки кінофільму «Червона рута» 1971-го року.
Через сорок років пристаркувата вчителька знаходить в шафі таємне дно, де лежить записник її померлого чоловіка. Починається таємничий детектив, подумалось. Та ні. Ця сюжетна лінія «розкопу минулого» здається не доопрацьованою (сам автор в одному з інтерв’ю каже, що над книгою працював дуже короткий час) і доволі тривіальною (УПА, НКВС, повстанська закоханість, тортури, помста). А от лінії старечої самотності, всілякого уникання її та, врешті-решт, Марія Василівна-педагог – напрочуд гарно виписані, повноцінні та по-своєму захопливі (знову ж, принаймні, для мене).
Книга читається зухвалим і швидким темпом, наповнена латинською ліннеївською номенклатурою (данина професії головної героїні) та подробицями педагогічного процесу в районних центрах Західної України.
Алюзія на «Лоліту» Набокова, та, зрештою, сама мова, якою написана книга, схожа місцями на набоковську манеру письма. Це одночасно тішить (принаймні мене як поціновувача Набокова) і вказує на те, що першою своєю книгою автор не показує свого стилю, який не був би схожий на мову, наприклад, Люко Дашвар (що для мене помітна у іронічних випадах на рівні повсякденного побуту та описів побічних, другорядних героїв та їх історій).
Зрештою, мені дуже імпонує творчість Лаюка, тому, сподіваюсь побачити його наступні романи. Може, навіть, у якості переможців конкурсів книг року.
Коментарі