Гостросюжетний трилер в стилі саспенсів Хічкока, захоплюючий сюжет та неперевершений талант оповідача, яким володіє британська письменниця Пола Гокінз – ось лише кілька переваг цієї книги, які обіцяють нам видавці на звороті обкладинки.
Що ж, почну відразу з мови письменниці. Короткі трислівні речення, яких переважна більшість у тексті, мене не вразили і електричної напруги в моїх м’язах та мізках не спричинили. А от уповільнене читання забезпечили стовідсотково.
Чи схоже це на стиль Хічкока? Я судити не смію, бо достеменно не знайомий з його фільмографією (дивився лише чотири чи п’ять його фільмів). Та можу сказати, що сюжетна лінія була дуже і дуже стереотипна, сповнена жанрових кліше (автор доволі майстерно підставляє спочатку одного, потім іншого героїв книги, змушуючи читача підозрювати їх у скоєнні вбивства головної героїні), а про справжнього злочинця було не важко здогадатись уже після, приблизно, половини книги. Та чи варто вимагати новизни від белетристики, яка і не претендує на високохудожність?
Та все ж «Дівчина у потягу» стала бестселером у світі, продалась тиражем понад три мільйони екземплярів (що стало новим рекордом серед книг у твердій палітурці) та встигла стати фільмом з Емілі Блант у головній ролі.
Хоча, плюси в цій книзі для мене є теж. Це, перш за все, психологічне розкриття героїв книги: для мене візуально це виглядало як розкрите віяло: від стану А до стану Б парабола героя описує дугу, яка протягується через всю книгу і веде або до смерті, або до вилікування.
Як висновок хотів би сказати, що таких книг як «Дівчина у потягу» було немало, а буде ще більше, але й людей, які читають саме такого типу літературу теж не меншає. Тому, всяка книга має право на читача і кожна людина має право вибирати ту книгу, яка їй до вподоби. Ринок є ринок, і в наш час саме він формує смаки публіки.
Коментарі