Книга книг

«Під скляним ковпаком» — єдиний роман американської письменниці Сильвії Плат (1932–1963), знаної насамперед як поетка. У романі, значною мірою автобіографічному, описано досвід молодої жінки, яка намагається подолати великий депресивний розлад (так фахівці ретроспективно класифікують її захворювання). Книжка побачила світ 1963 року, через десять років по часі дії та за кілька тижнів до самогубства Плат.

Читання переплетених сюжетів роману Італо Кальвіно доволі незвичне, бо від початку зрозуміло, що автор майстерно впліта читача в якусь гру. Спершу починаш читати начебто детективний роман, і на найцікавішому починаться інша оповідь, потім знову — інший роман, чи то психологічні нотатки у вигляді щоденника, трилер, ще один детектив, родинна сага, антиутопія — і все іншого й іншого автора. У цій книжці Читач і Читачка, і ще 10 художніх полотен, точніше перші глави оповідей різних авторів, де сюжети зовсім не схожі одне з одним. Літературна гра затягує, процес читання триває, виринають нові герої, сюжети, алюзії… І десь наприкінці все мусить скластися в один пазл, у якому можна буде відчитати, можливо, початок нового роману.

Знаний фінський письменник-філософ Тармо Куннас аналізує прояви зла у художніх і мистецьких творах і наводить переконливі й яскраві докази того, що зло ніяк не може бути однозначним. Зло не лишало байдужими митців і письменників усіх епох – від доби античності до третього тисячоліття, – вабило їх спуститись у незвіданий світ тіней. Воно звикло ховати справжній лик за різними масками: «Квіти зла» Бодлера, «Декамерон» Боккаччо, сцена на сходах у фільмі «Броненосець “Потьомкін”» Сергія Ейзенштейна зображують зло у зовсім несхожі способи. Воно може тихо дрімати під егідою глупоти, слабкої моралі чи інертності. Якщо зазирнути йому у вічі, можна спізнати абсурдну, моторошну, харизматичну й порочну злобу. 

Таке звичне на перший погляд, мало не буденне поняття, як «щастя», якщо зазирнути глибше, видається не надто й простим. Кожен, хто наважиться з’ясувати його зміст, ризикує опинитися в глухому куті парадоксів. Дороговказом на шляху розв’язання цієї проблеми стане книжка фінського філософа Тимо Айраксинена з майже однойменною назвою. Людина – це машина, змайстрована для пошуку щастя, нічого іншого вона по суті своїй і не вміє. Усі людські дії та рішення можна розцінювати як пошуки щастя. Чи належить насолода до теми щастя, чи стоїть одинцем? Чи щастя – питання етики і добрі й доброчесні люди – щасливі? А суспільство? Чи живемо ми в країні щастя? Відповіді на ці та безліч подібних запитань містяться в цій книжці.

Збіркак малої прози, що складається з тринадцяти новел. Кожна історія оприявнює невидимі й спонтанні порухилюдського єства, які визначають стратегію поведінки або напрям розмови.

Книжка знаного німецького дослідника науки та культури Вольфґанґа Шивельбуша присвячена не так історії найвідоміших і найуживаніших спецій, як-от перець, чай, кава, тютюн тощо, як тому впливові цих засобів насолоди, який вони справляли протягом віків, починаючи від доби Середньовіччя, на загальний поступ людства, тому особливому місцю, яке вони посідали в культурному й економічному житті Європейського континенту. Автор зводить докупи величезну кількість фактів, подеколи зовсім невідомих, аби розгорнути цікаву історію завезених і створених в Європі «речовин насолоди», аби покликати у мандрівку хмільними середньовічними трапезними залами, першими кав’ярнями часів реформації, будуарами іспанської аристократії, де ранками чути запах гарячого шоколаду, німецькими шинками та англійськими джин-барами, опіумними притонами та багатьма іншими місцями, де люди, збираючись, уживали ці привабливі зілля та трунки.   

Це натхненна легендами «Тисячі й однієї ночі» й сучасною поп-культурою казка для дорослих про зіткнення двох світів — людського й надприродного, світу смертних людей і майже безсмертних джинів. Це роман-притча про кохання через віки і про неспроможність любити, що перетворює мудрість на схоластику, а віру на фанатизм. Це утопія навпаки: історія, писана від імені наших далеких і таємничих нащадків, про нашу епоху — звихнутий час, час дивовиж. Це також — як у Рушді ведеться — розповідь про саме ткання розповіді, про насолоду розповіді, про торжество розповідання.

Одвічна потреба "їсти" зіграла фундаментальну роль в історії людства, в його культах, ритуалах, таємних і явних, традиціях, відмерлих і сучасних, соціальних устроях, загартованих війнами, катаклізмами, еволюціями та революціями, голодом, канібалізмом, епідеміями та хворобами, з якими людство бореться й досі. 

Дев'ятирічний Бруно разом із сім'єю переїжджає зі свого комфортабельного будинку в Берліні до нового дом у у загадковому місці Геть-Звідси, де його батька призначають комендантом концтабору. Випадково він знайомиться з єврейським хлопчиком Шмулем, маленьким в'язнем. Між ними зароджується справжня дружба, яку, однак, розділяє колючий дріт. До чого можуть призвести різні погляди на світ, дивна логіка дорослих, а також сила долі й божевілля випадку? 

Кажуть, що це автобіографічні повісті Льва Толстого, в яких він розповідає про своє дитинство та становлення юнаком. Може й так. Та для мене ця збірка повістей була цінною та цікавою своєю здатністю заспокоювати розхитані нерви та втамовувати спрагу до спокою та умиротвореності буття. 

Друга книга, яку я прочитав англійською. Читалась легко, але нудно. Не доріс я ще, напевно, до Аліси. 

Це історія, що розгортається навколо класичного конфлікту (подружньої зради) та передана з глибоким "берґманівським" психологізмом і граничною напругою.  У романі п'ять частин - п'ять розмов, що нагадують постановку театральних сцен: спершу автор подає опис оточення, в якому співдіють персонажі, а тоді зміщує акцент на діалоги. У цих розмовах виходять на яв почуття провини і тривоги, зрада і ревнощі, що межують з божевіллям, прагнення пережити швидкоплинний любовний екстаз і відчай від неможливості затримати ці миті. А ще - вічна дилема правди і відвертості. 

Закінчивши університет, Оля, як і сотні тисяч українських випускників, опинилася перед життєвим вибором: "Що далі?" Родом з південного портового міста, вона обирає морський шлях задоволення своїх юнацьких амбіцій підкорити світ. Однак життя на борту з перших хвилин стає найбільшим культурним стресом у її житті. Попри шалене бажання кинути все й повернутися додому, Оля таки вирішує довести почату справу до кінця. І нітрохи про це не шкодує.  

Доволі цікава збірка розповідей про дванадцятьох перших цезарів Римської імперії: від перевороту Юлія Цезаря до платних туалетів Веспасіана. Безчинства та жорстокість Калігули та Нерона упереміш із реформами та величчю Августа римський історик Светоній описує з  простотою очевидця та вишуканістю оратора.

Напевно, це найповніша збірка грецьких  міфів про богів та героїв. В основному це перекази давньогрецького епосу, трагедій та поем, у яких розповідається про народження богів, подвиги героїв, падіння Трої, блукання Одісея, страшну долю Едіпа. Прочитавши цю книгу, я вирішив прочитати і першоджерела: почну, скоріш за все, з "Метаморфоз" Овідія. А далі видно буде. Може, візьмуся згодом за Софокла, а там і Гомера прочитаю. 

Вдруге, здається, перечитую роман-подорож Гумберта Гумберта і Долорес Гейз. Що ж в ньому істина: "Старий світ збочує Новий, чи Новий світ збочує Старий"? Набоков грається і з персонажами його книги і з читачами. Грається майстерно та вишукано, зі смаком та умінням. Люблю!

Перечитував, перечитую і перечитуватиму ще не раз! Найкраща книга для того, щоб зустрічати весну: невпевнену, прохолодну і скляну. 

Автобіографія одного з найзагадковіших та найвеличніших експериментаторів та винахідників, який понад сто років тому доклав свою руку до того, як виглядає наш світ сьогодні. 

Надзвичайно захопливий саспенс, який від сторінки до сторінки змінює твоє ставлення до героїв, а в кінці взагалі залишає тебе в подиві: то хто винен? Хто правий? І чому?

П ерша половина книги мені видалася нуднющою: невпевнена маленька дівчина, яка раптово стала дружиною і боїться усього і усіх, особливо самої себе. Але друга половина мене вразила: як можна було, здавалося б, банальний сюжет перетворити в такий саспенс та витримувати напругу ледь чи не до останньої сторінки? Ця книга мене дещо засмутила тупцюванням сюжету на місці у першій половині книги та приємно вразила поворотами сюжету у другій. 

В оістину маленькі і страшні. Ця книга відбила у мене бажання читати надовго. В хорошому сенсі (якщо так взагалі можна). Кафка казав, що читати треба тільки ті книги, які жалять. Так от ця книга рве м'ясо і прискіпливо вдивляється у відкриті рани, не даючи їм загоюватися. 

Мені не сподобалось. Жуль Верн буває різним: різким та непередбачуваним як у "П'ятнадцятирічному капітані" , безжалісним та критичним як у "Пригодах капітана Гаттераса" або ж затягнутим та нудним як у "20000 льє під водою".

Інтригуючі, лякаючі та не пересічні розповіді, які одночасно виринають у голові яскравими картинками, що рухаються, та важкими емоціями, що осідають на дні мозку.  

Вирішив на канікулах перечитати книгу, яка свого часу мене дуже вразила. Ні, вдарила в сонячне сплетіння і дивилася як я корчуся від саморефлексії. Але тепер вона мені не здалася аж такою монументальною. Добре, що під деякими монументами тріскається підмурок. Хоча, не лукавитиму, книга мені цього разу сподобалася не сюжетом, а думками, які у авторки - докторки філософії доволі цікаві мені. 

Це настільки не схоже на Ішігуро, якого я читав до цього, що дивно було. Книга - антиутопія  про донорство і пам'ять. Впевнений, що колись перечитаю її знову. 

Якщо книга, яка прочитується втретє, не перестає дивувати новими гранями і сенсами, це вірний знак того, що така книга читатиметься і вчетверте. 

Вкотре перечитую Домонтовича з думкою, що нічого подібного в українській літературі немає. Вишукано, розумно, красиво і витончено. 

Легкий та надзвичайно захопливий роман про Америку від часів Великої Депресії до кінця 80-их. Мова невимушена, історії непересічні, тому книга була приємним чтивом. Давно я не відчував легкого суму від того, що книга дочитана і більше я не зустрінуся з її героями.  

 Велика російськомовна праця про феномен явища європейського чернецтва та історію чернечих орденів.