Книга книг

Якщо ви обожнюєте якісні біографічні твори (як я) і недолюблюєте Флобера (як я) - ця книга саме для вас (і для мене)!  Захоплюючий виклад біографії класика французької літератури, написаний британським письменником - це щось надзвичайне! Читаючи "Папугу Флобера", всерйоз задумався про те, що варто було б прочитати "Мадам Боварі". А це щось та й означає (особливо після мого жахливого враження від "Виховання почуттів").  " Книги кажуть: вона зробила це тому що. Життя говорить: вона зробила це. В книгах є пояснення, в житті - ні. Я не дивуюсь, що дехто надає перевагу книгам. Книги надають сенс. Єдина проблема в тому, що вони надають сенс життю інших людей, але не твоєму"

Випадково натрапив на ім'я цього британського письменника. Воно мені здалось знайомим. Вирішив прочитати якусь з його книг і... закохався. "Детектив без убивства" - так охарактеризував цей роман якийсь з британських часописів. І він правий. Чудовий сюжет, який змушує тебе читати книгу за один вечір повністю: про юність і навчання в пансіоні для хлопчиків Лондона 60-их років, про любові та самогубства, старіння та несподівану появу людей з давнього минулого у тривкому теперішньому. Ця книга змусила мене прочитати ще кілька наступних творів цього письменника. Я вражений! 

Напевно, це перша класична філософська праця, яку мені довелось прочитати. Багато чого я дізнався нового, трошки менше - осмислив по-новому, ще менше - знав і розумів і до того як прочитав "Афоризми...". Сама назва "Афоризми життєвої мудрості" аж ніяк не відображає змісту книги, адже афоризми - це короткі влучні вирази, повні глибокого сенсу, в той час як праця Шопенгауера - доволі таки розгорнуте прозове полотно, поділене на кілька частин. Хоча, я вважаю цей факт цікавою особливістю твору.   Не хочу здатися снобом чи неуком, але книга, написана в стилі повчання молодого покоління, в наш час читається з нальотом молодечої зверхності чи, навіть, з неприємним відчуттям бубніння старим слинявим голосом фрази "а в наш час..." тобі на вухо. Ну, або це тільки мені здалось так. 

Вперше про американського письменника Томаса Вулфа я дізнався з фільму «Геній», в якому йшлося про дружбу знаменитого редактора Максвела Перкінса та молодого письменника. Цей фільм справив на мене враження не сюжетом, а тими емоціями та думками, які він спровокував в мені. Також мене здивувало те, що я жодного разу не чув цього імені, Томас Вулф, до перегляду фільму про нього. Дивовижна пам’ять людська… Отож, вирішив прочитати його першу книжку, яка зробила його знаменитим та успішним. В «Поглянь на свою домівку, Ангеле» йдеться про Америку як величезну країну величезних можливостей та малих людей, котрі не помічають ні цих можливостей ні перспектив. Життя сьогоднішнім днем, наживання грошей (свого роду життя завтрашнім днем) і вивченням латини та давньогрецької (життя днем вчорашнім?) описані з майстерністю оповідача та рутинністю хірурга на прикладі сімейства Гантів. Мені важко назвати безсумнівного головного героя твору, адже книга схожа на сімейну сагу, та для себе я визначи...

Романтизм дитинства в селі – ось головна тема збірки оповідань Сергія Осоки. У кожному реченні – спогад про дитяче минуле, яке поривається в дорослу буденність то смаком квашених помідорів, то запахом жасмину, то виглядом неприродно червоних яблук…  Я сам провів своє дитинство в селі, рвав траву кролям, пас гусей, пропадав цілими днями на річці – тому ця збірка сільських повістей, написана отією українською мовою романтиків кінця 19 століття для мене сприяла повному зануренню в своє дитинство. Я читав про дитинство автора, а бачив себе, пробігаю чого повз сільську поліклініку, повз вчителя музики з гармошкою, повз сусідських жінок-алкоголічок, повз самотню бабцю з козами…  Я біг, біг і не знав як зупинитись. І де зупинятися? На повороті до кладовища, на кутку села чи, можливо, в «центрі», де скупчення магазинів та «ларьочків» робило видимість комерції в селі?.. Справді зворушлива та тепла збірка, де, іноді надто дидактично, та все ж зовсім не грубо показувались риси х...

Український переклад бестселера 2016 року «Дівчина у потягу» став першим у світі. Це тішить. Але цей перший переклад виявився настільки сирим та неякісно редагованим, що викликав хвилю критики як експертів так і звичайних обивателів-читачів. Я купив книгу уже наступного тиражу – із кращою редакцією.  Гостросюжетний трилер в стилі саспенсів Хічкока, захоплюючий сюжет та неперевершений талант оповідача, яким володіє британська письменниця Пола Гокінз – ось лише кілька переваг цієї книги, які обіцяють нам видавці на звороті обкладинки.  Що ж, почну відразу з мови письменниці. Короткі трислівні речення, яких переважна більшість у тексті, мене не вразили і електричної напруги в моїх м’язах та мізках не спричинили. А от уповільнене читання забезпечили стовідсотково.  Чи схоже це на стиль Хічкока? Я судити не смію, бо достеменно не знайомий з його фільмографією (дивився лише чотири чи п’ять його фільмів). Та можу сказати, що сюжетна лінія була дуже і дуже стереотипна, сповн...

Книга-розповідь про не вигадані події, а реальні два роки з життя письменника – такого собі самовільного Робінзона Крузо 19 століття. У двадцять вісім років Генрі Девід Торо вирішив податися в ліс, подалі від цивілізації та прожити кілька років усамітнено та максимально віддалено від звичайного людського життя (з банками, податками, грошима).  Самостійно побудувавши дерев’яний будиночок на березі озера Волден, він посиляється туди на два роки, вирішивши жити виключно зарахунок грядок з бобами та риболовлі. Таке життя на лоні природи повністю задовільняло його існування. Письменник говорить про надлишковість побуту його сучасників, який призводить лише до переобтяження життя, захаращення існування і ускладненості пошуку гармонії свого існування. Відмовившись від зайвого не лише у будинку (жодних килимків чи фіранок, годинників чи не потрібних меблів), а й у своєму житті (письменник вирішив їсти виключно те, що вирощено чи спіймано власними руками, всіляко уникати лінощів та пос...