Книга книг

Жорстокий твір, у якому описані основи суспільства дорослих на прикладі дітей, закинутих на безлюдний острів. Бажання влади, поклоніння вождю, сліпий тоталітаризм та революції; жага до життя, мудрість тих, кого не хочуть слухати; жорстокість, вбивства, безглузді прояви влади в руках обмеженої людини (дитини)... Це все далеко не повний приклад вад людства, які письменник надзвичайно майстерно ввів у розповідь про дітей, що опинились на безлюдному острові і намагались вижити та втекти з полону безлюдяності. Це, напевно, перша книга, яка справді читалась "між рядків" - я майже бачив ті рядки головного задуму, що проступали світлішою фарбою між вервечками букв типографського друку. Дорослий світ жорстокий, але дитячий - ще більш...

Я був здивований легкістю з якою я читав цей роман і важкістю з якою цей роман осмислювався. Напевно, кожен з нас задумувався про те, що ми, як мінімум, двоякі: в нас є хороша сторона і погана. Так от у "Степовому вовку" Герман Гессе описує якраз цю амбівалентність почуття себе, двоїстість власного "Я" п'ятдесятирічного чоловіка, що все своє життя не може примирити своє людське "добре" і вовче "погане", що ховаються всередині нього. Сам Герман Гессе пише, що цей роман - найнезрозуміліший з усіх його творів. Він написав його у віці п'ятдесяти років, тому, навряд чи він буде справді зрозумілим у молодому віці. Автор заявив, що у романі описана криза, яка веде не до смерті, а до вилікування. Що ж, через тридцять років я знову перечитаю "Степового вовка", можливо, це буде зовсім інша історія...

Мені ще з дитинства подобається міфологія: величність постатей богів та богинь древнього світу, відважність та хитрість героїв легенд Греції... Це справді дивовижний світ, який перекочував у наше сучасне життя в образах афоризмів (танталові муки, Едіпів комплекс, Єлисейські сади, стріли Амура і так далі), термінів як наукових так і мистецьких (гермафродитизм, Тантал - хімічний елемент, який надзвичайно важко добувати), торгових марок і таке інше. Ян Парандовський, польський історик українського походження, у своїй найвизначнішій праці "Мітологія" ("Міфологія") у вигляді цікавих коротких оповідей розказує про велич та ницість, розум та недалекість усього міфічного світу древніх еллінів та римлян. Наприклад, тут я вперше дізнався, що Венера в древньому Римі була покровителькою... динь, гороха та петрушки! І лише після проникнення грецької культури Венера стала прообразом еллінської Афродіти - богині краси, кохання та весни.

Уявіть собі безсмертя. Чи можливе воно у реальному житті, а не на сторінках книги? А що, як я вам скажу, що все описане в книзі - правда? Ребекка Склут описала в даному романі життя-смерть-безсмертя звичайної афроамериканки, яка стала... безсмертною. Вірніше, не сама жінка, а її ракові клітини. Культура клітин HeLa (Henrietta Lacks) стала проривом в медицині та біології. Завдяки цим безсмертним клітинам, які здатні до необмеженої кількості поділів, були створені вакцини від поліомієліту, досліджені механізми спонтанної трансформації здорових клітин у ракові. на клітинах Генріети досліджували СНІД, малярію, генні модифікації, та багато всього іншого, що допомогло, або допоможе якщо не побороти, то хоч зрозуміти суть хвороб та патологій людського організму. Це насправді дивовижна реальність, яка дивовижно схожа на вигадку. Але, чи не є оця фантастичність чимось реальним, нетлінним, безсмертним? А що як безсмертя буде саме таким?

Чудовий роман письменника-представника "Розстріляного Відродження", у якому розповідається про фатальні зміни внутрішнього світу молодого хлопця із села, що приїхав до Києва на навчання. Місто прийняло його до себе, але згодом отруїло його серце самолюбством, марнославством та жорстокістю до минулого та минулих. Це надзвичайно актуальний роман в будь-який час і для будь-якого народу, адже юна душа молодих людей завжди містить паростки самозакоханості та надмірної амбіційності. І в той час як в одних цей паросток помирає від чесної праці та щирої любові, в інших він опиває корінням мозок та серце тих, хто отримує все і відразу і навіки залишається скніти в тенетах ненажерливих міст.

Цікавий філософський роман чесько-французького письменника, Мілана Кундери, в якому змальовані незвичні миттєвості звичайних людей. В шістьох главах змальовані шість проблем буденності, які, можливо, не всі виокремили як щось незвичне, але ці проблеми спіткали кожного. Пам'ять, забуття, розпач, сміх, сміх крізь сльози, пам'ять крізь забуття. Це, напевно, найдостеменніший опис роману.

Німецька письменниця, лауреат  Нобелівської премії з літератури , Герта Мюллер у своєму романі "Серце-звір" зобразила життя німців у Румунії часів диктатури Чаушеску. Якщо чесно, я думав що головний акцент буде на репресіях та жахіттях тоталітарного режиму. Але у книзі ці всі жахіття завуальовані прекрасними образами та метафорами. У книзі поєднався цікавий сюжет і неперевершений талант письменниці символами та образами доносити до читача те, що не було описане прямо. Надзвичайний роман, який навряд чи кожен зрозуміє з першого разу. Я точно його перечитаю ще раз.

Ясунарі Кавабата, японський письменник, нобелівський лауреат, славиться своєю простою ніжністю та ліричністю письма. "Тисяча журавлів" - розповідь про чоловіка, який закоханий в старшу за себе коханку свого померлого батька. Любов у них якась по-дитячому наївна та... фатальна для коханки. Весь твір пронизаний японською естетикою, колоритом тамтешніх чайних церемоній та простотою краси, яка проглядається у кожній пелюстці сакури і кожній краплі дощової води.

Жорстокий фінал твору! Але не жорстокіший за саме життя, яке кидало головного героя з вогня в вогонь, не турбуючись про його спокій та благополуччя. Цей роман є автобіографічним, так як багато що з сюжету повторює життя самого письменника. Перша світова війна. Головний герой, американець, служить в італійській армії. На війні він знайомиться з медсестрою, яка хгодом стане його коханням. Війна закінчується. Жорстокі самосуди перехідного періоду. Головного героя, Фредеріка Генрі, звинувачують у дизертирстві і... він тікає з лап "правосуддя". Зі своєю коханою вони перепливають штормове озеро між Італією та Швейцарією, щоб там, у сусідній державі, знайти щастя та життя. Але знаходять лише смерть. Захоплюючий та сильний твір про відносність життя та смерті в час світової круговерті жорстокості, розбрату та зневіри.

Другий роман російського класика-романіста, який мені довелось прочитати. Що ж, судячи абсолютно суб'єктивно, цей роман цікавіший ніж "Бідні люди", але все-одно прісний, нудний і абсолютно неживий і весь просякнутий неправдоподібністю: на кожному кроці чоловіки ридають, жінки блідніють, обличчя "синіють" від розпачу і "блідніють" тоді, коли від притоку адреналіну мали б червоніти. Якісь суцільні неправдивості. Вкотре підтверджуюсь у своїх думках, що мені неприємні абсолютно всі достоєвськівські герої. Абсолютно. Вони неприємні, меланхолійні і малокровні. Це не цікаво. Жодної актуальності. Достоєвський - не мій письменник. Ні...

Кажуть, що книги Льва Толстого нудні... Неправда! Цей роман наче одкровення - критичне бачення тогочасного світу письменника. Лев Миколайович описав нерівню душ, яка ламає усе подальше життя головних героїв твору. Роман ламає світобачення: релігія, самодержавство, несправедливість ставлення людей один до одного висвітленні з небаченої до того сторони: ці проблеми письменник здійняв не у вирі національних незгод, а у круговерті двох душ.

Лайно. Таким словом закінчується повість колумбійського письменника, лауреата Нобелівської премії, Габріеля Гарсіа Маркеса. Лайно. Таким словом почну і закінчу свої враження від прочитаного я, безродний, нічим не прославлений, Андрій Зінченко. Кожен має право не вподобати прочитаний твір. Цей мене розчарував.

Навіть не знаю як описати книгу. Страшно... Письменниця крізь призму століть, двадцятого та двадцять першого, пустила біле світло національного болю , яке, пройшовши крізь сторінки згадок головного героя, розсипалось на тонесенькі промені перенасиченого та страшного болю окремих людей, сімей та сіл... В книзі помирали не люди, а Людина: не раз, не два, а сотні разів... Не старий, не дорослий, не малий, а... саме ти! Невільно напружувались жовна та стискались кулаки, коли ти читаєш про чергову якусь директиву. До очей підступно ідуть сльози, коли ти дочитуєш роман, на сторінках якого мати в прямому сенсі ЖЕРТВУЄ собою заради життя своїх дітей... Правда страшна... Та ще страшніше, що ця правда не потребує авторських домислів - вона страшна апріорі. Вона страшна, бо вона була. Вона була...

В житті не подумав би що цю книгу написала жінка! Після низки прісних романів ця книга привела мене в себе! Наче нашатир: різко та боляче вдарила в голову, змушуючи мозок ожити. Просто неймовірний роман! Авторка майстерно міняє хід сюжету, та так, що читач, іноді, злиться сам на себе, що він не передбачив такого "повороту"! Так, іноді в книзі є настільки бридкі моменти, що книгу хочеться закрити і більше до неї не повертатись. Але це і є те прекрасне і незвичне, яке робить цей роман таким живим, хвилюючим та... яскравим! Чудові образи, символи... Символи тут заворожуючі та фатальні. Браво!

Дві людини зустрілись у абсолютно буденному місці в незвичайний час для них обох. Чи знали вони тоді у що переросте та зустріч? Може здатись, що сюжет доволі банальний. Можливо, так воно і є, але щось в цій історії все ж є незвичайного та заворожуючого. Нью Йорк, самотності, любов... Три слова, якими можна охарактеризувати роман.

Дванадцять захопливих оповідей про знаменитих учених-мікробіологів, які віддали своє життя науці заради розгадок вікових таємниць та порятунку мільйонів людських життів. Пастер, Кох, Ерліх, Мечніков, Левенгук та інші - герої напрочуд цікавих оповідань, просякнутих лабораторними дослідами, здогадками, перемогами та невдачами.

Не хочеться багато писати про цю книгу. Скажу лише одне: в ній ви знайдете людей, яких вам буде шкода до сліз і людей, яких ви бажатимете задушити голіруч. Ну, все як у житті. Чудова робота про людське єство - іноді з перебільшеннями, та все ж таке людське... таке єство...

Життя, як гостре лезо: для когось це лезо ножа, яким намащують масло на запашну грінку до сніданку, для когось - ніж для паперу, яким розрізають конверти, де лежать все нові та нові запрошення на світські раути, для інших - це меч, з яким вони відстоюють правду та захищають своє оточення, а декому це лезо перерізає горло, завершуючи сумну вервечку втрачань та горестей.

Це роман про одвічний пошук людського "Я". У творі йдеться про англійця, який все своє життя промишляв на біржі, обзавівся дружиною та двома дітьми, а потім зненацька кинув усе та попрямував до Франції, щоб стати художником. Оповідач спочатку ставиться до головного героя, Стрікленда, з відразою та ненавистю за його байдужість та жорстокість у поводженні з навколишніми. Неймовірні поневіряння закидають горехудожника. невизнаного сучасниками, на острів Таїті, де він справджується як митець, але чи справджується він, врешті-решт, як людина? Це оповідач частково перекладає на осуд читача. Захоплюючий роман, сповнений розумних слів та вчинків, недолугих та величних людей і пригорщ мідяків, які, іноді, необхідно висипати з долонь, щоб необтяженим підвести голову до неба - до місяця...

За вікном +30. Спека. А я читаю роман італійської письменниці, лауреата Нобелівської премії, Грації Деледди, від якого ще спекотніше. Зі сторінок віє спекою Сардинії, де розгортається дія роману "Тростини на вітрі". Твір не надто інтригуючий, але по-своєму цікавий. Головний герой - наймит Ефікс, який все своє життя працював на багату сім'ю, переживаючи разом з нею усі злети та падіння. До останнього свого подиху він беріг страшні секрети цієї родини, наче власні. Основна думка твору, як на мене - велич малої людини. Наймит був посередником та рятівником, помічником та, на горе собі, вершителем доль. Свій захід сонця він зустрічав спочатку жебраком, а згодом і дорогим гостем у родині своїх господарів. Роман мені видався спекотним, меланхолійним та трохи сумним. Але, таке бачення автора, таке життя...

Роман епохальний, дивовижний, поетичний і... жорстокий, як і саме життя. Життя однієї людини, доктора Юрія Андрійовича Живаго, змальоване в круговерті драматичних, переломних та просто страшних у своїй дикості часів початку ХХ століття у Росії. Про цей твір я не в праві писати, бо не впевнений що достеменно осягнув усю глибину цього шедевру. Але одне можу сказати точно: Борисові Леонідовичу неймовірно поетично та яскраво вдалось описати революції як державні так і особистісні - в межах одного серця. "Доктор Живаго" приніс своєму автору не лише Нобелівську премію та світове визнання, а й гоніння та цькування всередині своєї рідної Росії за викривання усіх жахіть приходу більшовизму та марності "великої революції". Воістину сильний роман, який зачепить всякого, хто сяде його читати своєю поетичністю, любов'ю до світу та людей і, звичайно ж, драматичністю життєвих шляхів головних героїв, які так дивно та майстерно переплітаються протягом усього твору: від першого р...

Тринадцятирічний Джоул після смерті матері отримує листа від свого батька, який покинув сім'ю відразу після народження Джоула. Батько запрошує сина жити до себе. Джоул відразу виїжджає до богом забутого містечка, відрізаного від трас та цивілізації. Роман показує процес дорослішання хлопця: приїхавши до міста ще дитиною, він до кінця твору перетворюється в дорослого, який надто тверезо переоцінює навколишнє життя: людей, події, місця. "Інші голоси..." сповнені солодких, як мед починань і гірких, як полин завершень. Достойний витвір літературного мистецтва.

Доволі малесенький твір, але сповнений чудових цитат та ідей для цілих романів. Книга явно для тих, хто не боїться смерті. Сюжет напрочуд незамислуватий: декількома реченнями люди описують як вони померли. Хтось наклав на себе руки, когось зжерла невиліковна хвороба, а дехто віддав богу душу настільки раптово, що навіть не встигли зрозуміти що до чого. Книга мені сподобалась. Я не боюсь смерті, а вважаю її чимось таким же природнім як і народження. У книзі безліч чудових цитат, заради яких цю книгу варто перечитувати знову і знову. Ось одна із них: " Я помер о сьомій ранку. Треба ж з чогось починати день"

Два мільйона і жодного шансу на порятунок. Будучи простою людиною без кримінального минулого і такого ж майбутнього Левелін Мосс натикається на дюжину трупів мексиканських наркоторговців та кейс із двома мільйонами доларів. Так починається книга, яка ламає стереотипи про бойовики та вестерни. Цікавий сюжет, захопливі образи. Основний антигерой твору - Антон Чігур - мені взагалі здався втіленням чогось вищого і всеосяжнішого, ніж просто кілер зі звичкою не відмовлятись від своїх слів. Кормаку Маккарті вже давно пророчать Нобелівську премію. Що ж, це буде не найгірший вибір. До речі. по цій книзі знятий однойменний фільм, який отримав 4 "Оскари" у 2008 році. Чесно, я б цей фільм не подивився б, якби не прочитав книгу. А от книгу раджу! Не пошкодуєте.

Це найвеличніший твір найзнаменитішого норвезького письменника, за який йому була присуджена Нобелівська премія. Роман описує життя: його зародження на пустирі серед дикої природи, куди прийшов Ісаак - людина, що змінила землю, дала їй життя. Згодом до його хутора приходять інші люди і осідають поблизу. Так з'являється ціле поселення. Роман описує перипетії життя людей, що населяють ті землі. Подекуди те життя надзвичайно просте та аскетичне, іноді воно багате на пригоди та випадки, а, часом, сповнене трагедій та переживань. Грандіозний твір про велич людського духу, вираженого у прадавній людській чесноті - працьовитості.

Уявіть собі величезний дзвін. Уявіть, як у нього щосили вдаряють. Уявіть відголос величезного мідного дзвону, що проникає у кожну клітину вашого тіла і змушує мурах бігати по вашій спині. Уявили? Те ж саме враження в мене від цього надроману. Про нього не варто багато писати - його варто раз прочитати і пропустити крізь себе кожну сторінку. Неймовірно сильна та глибока проза, читаючи яку, я мимоволі порівнював її з уже прочитаними мною книгами. І, на диво, вона водночас схожа на все і не схожа ні на що інше.

Дебютний роман французької письменниці, доктора філософських наук, Мюріель Барбері читається неймовірно легко та... смачно! У романі йдеться про знаменитого гурмана та ресторанного критика, який в останні години свого життя намагається згадати той єдиний смак, який він вважав ідеалом, насолодою, Богом. Твір сповнений роздумів, крилатих фраз на напрочуд колоритних, яскравих та смачних описів приготувань їжі - цілого культу для цілих сімейств та націй. З насолодою читав кожний рядок!

Воістину витвір мистецтва! Ще жодна книга мене так не торкала за живе: усе для мене, усе про мене, усе мені. Я пив цю книгу жадібно, великими ковтками, не залишаючи ні краплі на дні. Напевно, я водночас радив би цей роман усьому людству і водночас не дозволив би його читати більше нікому: настільки сильні емоції він в мені розбудив. Філософія, література, живопис, музика, вимушене "самозакриття" від суспільства - теми твору, які надзвичайно органічно переплітаються між собою, утворюючі неймовірно тонку, ледь вловиму гладь єства людини мислячої. Це третя книга за моє життя, яка насправді в мені щось змінювала. Є один вислів, в якому говориться: "Щоб стати розумним, достатньо прочитати десять книг, але щоб знайти їх потрібно прочитати тисячі". Що ж, я уже знайшов другу книгу з цього десятка.

Оповідання-антиутопія британського письменника Джорджа Оруела, видане в 1945 році, стало одним з найвидатніших творів-критиків тоталітаризму. Сюжет відомий усім, хто знає хоч трохи історію СРСР: тварини виганяють з подвір'я власника ферми - людину і проголошують відтепер виключно тваринне керування фермою. Тобто, тварини тепер самі собі господарі, а люди - їхні кровні вороги. Захоплююча розповідь про спочатку мирне життя, яке рухнуло під гнітом тоталітаризму у лиці, вірніше рилі, свині по імені Наполеон. 7 постулатів "скотизму", який визначили для себе тварини на фермі, дуже швидко переписали під себе самопроголошені керівники - свині, залишивши одне єдине: " Всі звірі рівні, але деякі рівніші за інших"

Кадзуо Ісігуро, британський письменник японського походження, лауреат престижної  Букерівської премії , у своєму найпопулярнішому романі "Залишок дня" описав типову Англію 30-40-их років ХХ сторіччя. На перший погляд опис подорожі дворецького Стівенса та його спогадів про службу у будинку владної особи може здатися нудним та незахоплюючим. Що ж, для мене так і було: суха мова діалогів, відсутність захопливого сюжету... Але! Дочитавши роман до кінця, я зрозумів усю велич твору: роман неможливо не читати "між рядків": уся глибина сюжету та твору в цілому ховається в образах маленьких людей, причесних до великих подій світового масштабу. Іноді, навіть ідеально відполіроване столове срібло може грати чи не одну з головних вирішальних ролей у розв'язанні міждержавного конфлікту! На прикладі "Залишку дня" я зрозумів, що не варто оцінювати твір під час читання, оцінку варто виставляти лише тоді, коли остання сторінка перегорнута.

Під псевдонімом Роберта Гелбрейта приховується ніхто інша, як Джоан Роулінг - авторка безсмертного Гаррі Поттера. Це її перший детективний роман, тому, щоб перевірити свою майстерність у новому жанрі, вона підписала свій твір вигаданим чоловічим ім'ям, щоб не накручувати популярність "Поклику..." завдяки своєму імені. Роман видався на славу! понад 400 сторінок я прочитав за неповних 3 дні: авторка має неперевершений талант оповідача (це я зрозумів, ще коли читав її  "Несподівану вакансію" ). У творі йдеться про приватного детектива Кармарона Страйка та його помічницю Робін, які розслідують вбивство відомої моделі. Тлом всієї історії служить Лондон з його депресивними одвірками та фешенебельним центром. Історія захоплююча та досить заплутана. Джоан Роулінг заявила, що це не остання книга про детектива Страйка і планується ціла серія творів про нього. Що ж, новий детектив уже написаний. Чекатиму "Шовкопряда" у перекладі. А поки що я неодмінно раджу прочи...

Ох... я осилив цей роман... Почав я його читати майже два місяці тому - на той час мені твір дуже імпонував: те відчуття героївської "нудоти" я чудово розумів. В деякі моменти я бачив в головному героєві себе. Але, мова твору настільки складна, а сам сюжет настільки нецікавий, що я закинув роман на місяць, і повернувся до еього кілька днів тому. "Нудота" надзвичайно складний, концентрований твір. Я для себе зрозумів, що читати чужі думки (саме думки, а не перипетії сюжету) надзвичайно складно. Для себе я точно вирішив, що більше до творчості Сартра я не повернусь. І, наостанок, цитата зі щоденника головного героя твору, Антуана Рокантена, яка мені сподобалась, і яка є лейтмотивом усього твору: " Нічого нового. Існував."

Філософський роман-притча французького письменника, нобелівського лауреата, Альбера Камю видався мені легким у читанні, але не простим у осмисленні. Образ Чуми його сучасники порівняли з "коричневою чумою" фашизму, яка захлиснула тогочасну Європу. Для мене, як читача з ХХІ сторіччя, образ Чуми, звичайно ж зрівнювався з фашизмом, як писалось в підручниках, але, водночас з тим він відкрився ще з однієї сторони: це всеосяжна сила, в порівнянні з якою людина - як метелик-одноденка - живе лише мить. Насичені образи, цікава та легка мова, у романі ви знайдете людей, яким ви симпатизуватимете до останнього та персонажів, яких ви не злюбите з перших же слів про них. Чума ламала одних, але загартовувала інших - воістину, надзвичайна сила, перед якою я схиляю свою голову. Мені надзвичайно сподобались слова, якими закінчувався роман, я думаю, в цих словах захована вся суть людської "одноденності" і вся вічність трагедій, з якими стикається людина: " ...бацила чуми ніко...

Знову Нобелівський лауреат. Я таки вирішив засісти за "нобелівку" і... я не прогадав! У романі поєднано те що я люблю (гостра правда життя) і ненавиджу (фантазії і містика, поєднана з реальним світом), але це поєднання справило на мене сильне враження. Роман безперечно надзвичайно багатий на сюжет: стільки всього вмістити в одне життя однієї чорношкірої рабині Сетті... Твір надзвичайно сильний та філософський. Залишає дивний післясмак, який змушуватиме проводити язиком по піднебінню, щоб осмислити прочитане та заново пережувати відчуте. Безумовно раджу!

Якщо ви вважаєте, що "Злочин і кара" - це геніальна книга про вбивство та муки розкаяння, прочитайте роман американського письменника Трумена Капоте "Холодна кров" (рос. "Хладнокровное убийство"). В 4 рази більше вбивст, в 4 рази менше розкаяння. Це перший в своєму роді роман-дослідження, чи то пак роман-стаття. Письменник, прочитавши статтю в газеті про жорстоке вбивство сім'ї Клаттерів у маленькому місті в штаті Канзас, рушив туди щоб зібрати матеріал для написання книги. Книга стала сенсацією! Вона писалась 6 років і принесла світове визнання письменнику. Сюжета розповідати не буду, скажу одне: вся історія і імена - справжні, авторського домислу - мінімум! "Холодна кров" вас вразить жорстокістю та легким ставленням до життя, як якоїсь речі. Раджу прочитати! Цікавий факт: Трумен Капоте за цю книгу виручив 4 мільйона доларів, 70 тисяч з яких витратив на надгробні плити Діка та Пері - головних героїв твору.

Мені здається, що я знайшов ще одного улюбленого письменника. Роман "Голод" - дуже і дуже цікавий художній витвір. Сюжет можна відгадати за назвою твору: описується життя голодаючого журналіста-письменника-всероба, що днями не мав і крихти в роті. Неймовірно яскраво та живо описується тихе та голодне божевілля чоловіка, що блукає Християнією (сучасне Осло) просто так, аби не сидіти у своєму хлівцю, де він ночує. Без грошей, але з надзвичайно сильними та непохитними моральними принципами, головний герой блукає містом, пише статті і дофантазує власну реальність, аби не здуріти у справжній. Роман надзвичайний. Кнут Гамсун - надзвичайний. Планую прочитати його головний твір - "Соки землі", за який йому була вручена Нобелівська премія (впевнений, не дарма).

Цікава любовна історія. Дитинство: вони обидва діти, він розповідає їй казки, вона наївно вірить кожному слову. Юність: він - син простого мельника і гідний лише веслувати човна де сидять вона і її товариші. Дорослість: вона, заради порятунку маєтку, одружується з багатим офіцером. Він - відомий письменник, що заручився з іншою. Офіцер помирає. Вона захворює. Він нічого не знає про її хворобу і далі живе у місті. Вона помирає, перед смертю написавши листа, в якому по-справжньому освідчується в коханні йому. Насправді, ця історія може видатись напрочуд банальною, та стиль письма, яким володія письменник, мені дуже імпонує, тому ця історія переживалась по-особливому.

Неперевершена книга! Норвегія, її природа та люди... Для мене це був не роман, а ковток холодного північного повітря, просякнутого нерозділеною любов'ю до людей, але абсолютно щирою любов'ю до природи. Оповідь веде, на мою думку, абсолютно нордична людина, лейтенант Глан: небагатослівна, але напрочуд багатозначна. Короткі речення напрочуд емоційно передавали усю палітру внутрішнього світу героя. Це для мене було певним катарсисом - отак читати про норвезькі пори року, пережиті чоловіком у хижці біля самого лісу. Тільки він, природа і його вірний пес Езоп. Люди, що запрошували його в світ - зруйнували, як на мене, ту тиху ідилію Глана. "Пан" сповнений символів, що просто не можуть не змусити вдуматись глибше і не помітити "таємне" між рядками. І, наостанок, речення, яким завершується роман і яке мені неймовірно сподобалось: "Бо моя стихія - то ліси і самотність"

Люблю такі книги. Життєві. Ні тобі якихось фантасмагорій, ні недоречних сюжетних ліній. Життя як воно є. Ще з дитинства маленька Соломія росла не такою як всі її однолітки - і долю отримала таку ж - не як у всіх. Хоч її і обожнювали усі, справжньої любові вона отримала дуже мало. Коли читав книгу, до мене прийшла думка, що автор якось різко вирішив змінити свої плани, впродовж написання: бо перша половина книги ну аж ніяк не готувала читача до перипетій другої частини. А, може, в цьому і є вся краса роману?..

Взявся за класику - і не дарма! Недооцінюють Панаса мирного. Я б його назвав українським Достоєвським, не інак! Сюжет цікавий, неймовірно драматичний та печальний... Скільки горя та нещасть! І ці біди спочатку загартовували душу бідної Христини Притиківни, головної героїні роману, а згодом і зламали її. Трагічний і фінал твору: смерть духовна привела за собою смерть і фізичну. Сильний роман, що там й казати. Довго читався, але не марно!

Це друга книга з трилогії Ноя Гордона. Перша книга - "Лекарь" - уже описана мною в блозі. Ця книга була дещо нуднішою та затягнутішою, як на мене. Я її прочитав з довгою перервою: перша половина роману була захоплива, потім почалися описи буденності, і мені стало нудно. Друга частина книги пов'язана з громадянською війною в США. В анотаціях до твору я дізнався, що ця книга стала найкращим ІСТОРИЧНИМ романом свого часу. Хм, я історичних романів терпіти не можу, але якщо оцінювати "Шамана" - то це дуже цікавий і не нудний історичний роман. 740 сторінок подолано! На черзі третя і остання книга з трилогії про рід Р. Дж. Коулів - лікарів.

Чесно кажучи, всі 140 сторінок роману читались надзвичайно важко. Я сам себе не раз прирівнював до "бідних людей", бо взявся читати цю книгу. Роман - це переписка між двома людьи: молодою дівчиною та старим переписувачем документів, що жили одне-навпроти-одного. Якби не побічні сюжетні лінії, то роман взагалі був би прісним настільки, що від нього неодмінно знудило б. Але, на щастя, історія про Горшкова і Покровського врятувала роман, як на мене. Щодо назви, то назва роману неймовірно двозначна: по-перше, між собою листувались люди бідні матеріально, та й до того ж, можна було зрозуміти що переважна більшість героїв роману - люди бідні ще й морально: несамостійні, піддатливі до поганого впливу, нерішучі... Підводячи підсумок, скажу: книга мені абсолютно не сподобалась, а від надмірної кількості зменшувально-пестливих слів мене аж нудило...

Захопливий роман. Прочита його за 4 дні (606 сторінок)! Книга насичена Італією, Данте, пригодами, загадками та злими геніями. Дуже цікаві історичні та культурні описи визначних місць Флоренції (я там був, тому мені було неймовірно цікаво знову поринути в описи соборів, площ та палаців). Сюжет крутився навкого великого Данте Аліг'єрі та його "Божественної комедії". Уже всім відомий професор Ленгдон блискуче розв'язує головоломки генія генної інженерії Бертрана Цобріста, який приготував для світу "нову чуму", яка повинна знищити третину людства. Неймовірно захоплююча книга! Не шкодую витраченого на неї часу)